— Навіщо мені таке опудало? — відсунув Толик собаку.

Тітка Рая обурилась.

— Як тобі не соромно? Я прикрасила кімнати художніми виробами, а ти невдоволений. На що була схожа квартира?.. Сарай! Ніякого затишку!..

— Я не про затишок кажу… Я про собаку, ось про цього. — Толик ткнув пером у блискучий собачий бік.

— Що ти робиш? — Тітка зблідла… — Це англійський фаянс!.. — Вона беззвучно поворушила губами, потім показала на проріз гострим, як олівець, пальцем.

— Ти ж сюди можеш складати свої гроші… А якщо ти добре вчитимешся і слухатимеш мене, я теж опускатиму монетки у твою копилку. — На тітчиних губах знову з’явився постійний синюватий відтінок, вона навіть ледь-ледь усміхнулася. — Як наповниться копилка, купиш собі яку-небудь хорошу річ. Копилка дуже організує дітей.

Тітка Рая повагом пішла на кухню варити обід, і обличчя в неї було таке урочисте, ніби вона прочитала лекцію в університеті. Толик, насупившись, довго пихтів, рухав йоржиком на голові, нарешті пофарбував собачий ніс фіолетовим чорнилом. А надворі поскаржився своїм приятелям:

— Собаку якогось на стіл мені поставила… Потвору.

— Ну й хай стоїть, чого сваритися з тіткою через собаку, — порадив розсудливий Мишко. — А годує вона тебе як?

— Годує добре, смачно, — визнав Толик.

— Не б’є?

— Ні.

Хлоп’ята вирішили, що з такою тіткою можна жиги. А якщо з нею сваритися, то, чого доброго, і батькам напише.

Тітка серйозно взялася виховувати «бідного хлопчика». Вона перевіряла в нього вуха, чи помиті. Примушувала підв’язувати серветку за обідом. Не дозволяла класти лікті на стіл і свистати. З дим би Толик примирився. Але тітка заборонила йому голосно співати, бігати по коридору і, що було най-ганебніше, чіпляла йому до коміра білий шовковий бант. Толик, ідучи гуляти, ще на сходах знімав його і ховав у кишеню. Тітка заборонила Толикові говорити: «Мишко, Кешка».