Про це варто було подумати. Фотоапарат — штука безумовно корисна: можна всіх дітлахів у дворі сфотографувати…

Толик вирішив складати гроші.

Крім сніданків, бутербродів, загорнутих у вощаний папір, тітка щодня давала Толикові по гривенику на молоко. Толик чесно ходив у їдальню і випивав склянку молока за шість копійок, а на решту купував цукерки. Одного разу Толик загулявся на великій перерві і забув про молоко. А коли згадав, то вже час було йти додому.

Цього дня його заощадження збільшилися одразу на один гривеник. Толик укинув цей гривеник в копилку, і раптом йому сяйнула блискуча думка: можна прожити й без молока. Зате ж грошики будуть!

Тепер Толик щодня крадькома, коли тітка не бачила, кидав гривеники у свою копилку… Він навіть вулицею став ходити, опустивши голову. Буває ж таке: знаходять люди гроші. Он Мишко одного разу цілий карбованець знайшов. Тоді всі так наїлися м’ятних цукерок — аж язик заболів і щоки всередині мов пооблазили.

Толик і вчитися став краще, аби тітка більше кидала в копилку своїх гривеників.

Нічого поганого немає в тому, що людина чесно збирає гроші на фотоапарат. Хлоп’ятам навіть сподобалася Толикова вигадка. Правда, Мишко нарікав, що Толик бере від тітки гроші за добрі оцінки.

— Ти гляди, не дуже там перевиховуйся… А то будеш гога з бантом.

Після Жовтневих свят, коли на вулиці випав перший міцний сніжок, Кешка покликав Толика за ріг до лоточниці купити конфету. Кешка довго вибирав, ковтаючи слинку.

— Купи ось цю, з білим ведмедиком, — підштовхував його Толик — Вона, дивись, яка велика, з чистого шоколаду.

Кешка купив конфету, накреслив нігтем посередині рисочку. Половину відкусив сам, половину дав Толикові.

— З вафлями, — шепотів Толик. — От якби щодня такі!..

Кешка мовчав, боячись, щоб не випала з рота якась краплинка розталого шоколаду; нарешті він облизав перемазані солодкі пальці.