— П’ятдесят копійок, — коротко визначив старий утильник.

Толик засперечався. Але в старого було таке байдуже обличчя і такий нудний голос, що Толикові аж моторошно стало. Він забрав гроші і, лаючи в душі утильника старим шкарбаном і обдиралом, побіг додому. У кишені куртки, яку він застебнув булавкою, стовбурчилися три карбованці п’ятдесят копійок. Що ближче підходив Толик додому, то настрій у нього кращав. Йому стало зовсім весело, коли він зайшов на подвір’я. Біля стосу дров Мишко з Кешкою розгортали здоровезний мішок. Вони витрусили з нього тріски, тирсу й пішли на сходи, навіть не глянувши на Толика,

«Ідіть, ідіть, голубчики… Дулю вам, а не сировину»… — Толикові дуже хотілося побачити, який вигляд вони матимуть, коли повернуться, піймавши облизня.

Хлопці вискочили з парадного буквально через три хвилини і рушили прямісінько до нього.

— Ти вже й тут встиг? — люто спитав Мишко.

Толик скорчив наївне обличчя.

— Не викрутишся, нам Людмилка сказала. І ще одна тітка…

Толик боявся, що Мишко вперіщить його зараз кулаком. Але Мишко тільки зубами скрегонув.

— Що там з жабою розмовляти!.. Пішли, Кешко, в сусідній будинок.

Толик спохватився, — чого стояти, треба й собі бігти до сусідніх будинків; там, либонь, теж пляшки є. Він кинувся було з двору, але в цю мить хтось його покликав:

— Слухай, активісте!..

Толик обернувся. Неподалік стояв учорашній хлопець у пальто наопашки.

— Хочеш сріблон мати?..

— Який сріблон?..

— Ну, гривеник…

— Хочу, а що треба робити?

— Збігай у кіоск по цигарки. Скажеш, Владик просить.

Толик узяв п’ятдесят копійок, які дав хлопець, і помчав за ріг до тютюнового кіоска. Інвалід, що торгував цигарками, спочатку нізащо не хотів давати, та коли Толик сказав, що він од Владика, продавець ткнув йому «Беломорканал» і коробку сірників. Назад Толик біг на останній швидкості. В одній руці він міцно стискав цигарки, у другій — здачу — двадцять вісім копійок. Хлопець забрав цигарки, сказав «молодчина» і віддав Толикові всю здачу.