— Бери, шкет, та шануй мою добрість.

Вдома Толик перелічив увесь сьогоднішній прибуток і обережно, підправляючи пером, запхнув карбованці у вузький проріз копилки, покидав дрібні монети.

Щодня, зробивши уроки, щоб тітка йому не дорікала, Толик брав кошика і вирушав до сусідніх будинків по мідь та пляшечки. Папір Толик, як і раніше, носив до школи. Про нього навіть у класній газеті написали. Навіть картинку намалювали. На великій купі паперу стоїть Толик і тримає в руці пачку зошитів. Унизу напис: «З паперу, який зібрав Толик Смирнов, можна виготовити зошити для всього класу».

Кілька днів Толик крутився біля газети; йому було приємно, коли питали: «Де ти стільки паперу береш?..»

Мишко і Кешка не розмовляли з Толиком. Вони його просто не помічали. Останнім часом лише один раз вони повернули голови в його бік, подивилися на нього. Та ще й як подивилися!.. Він одержував від утильника гроші за дірявий латунний таз, а вони, мокрі, перемазані іржею, видовбували з криги залізне ліжко, старе, погнуте, що пролежало тут, мабуть, від самої блокади.

Толика в цей день охопила туга.

В кімнаті над диваном висіла картина, навіть не картина, а, як казав батько, етюд дуже знаменитого художника Авілова. На полотні був намальований стрілець-кіннотник. Власне, і. коня тай усього не було, лише велика розлютована голова, з рота піна, ніздрі роздуті… А стрілець підніс до очей руку в шкіряній рукавиці, натягнув повіддя, і нічого йому не страшно. І обличчя в нього веселе, відверте, сміливе. Тато віддав за неї всю Зарплату І довго не зважувався сказати про це матері. Він зітхав і підморгував Толикові,-мовляв, перепаде нам з тобою. Мати не лаялась. Повісили картину на видному місці, над диваном… Майже місяць їли вони саму картоплю з олією. Стрілець на картині сміявся, і вони сміялися, дивлячись на нього.