І знову день став сонячний, світлий, і веселі зайчики застрибали з хвилі на хвилю, і Нечай почув гаркаві голоси чайок, а потім, опинившись поруч із Костем Арабаджі, непомітно потиснув йому руку.

їх зарахували в одну роту. Нечая, Костя, Якова Бєлкіна і Сеню-Сенечку. Народ там підібрався підходящий, меткий і веселий. Хто з крейсера «Коминтерн», а хто з есмінців. І з командиром їм теж пощастило. Високий насмішкуватий лейтенант відрекомендувався їм незвично. Пройшовшись перед строєм з закладеними за спину руками, він раптом різко зупинився. «Лейтенант Гасовський, — сказав він. — Прошу любити й поважати. Інакше… Інакше, добра не ждіть. Ви мене зрозуміли?»

Кілька днів минуло в нестерпному чеканні. Потім вони навантажились на двотрубний «Днепр». Раніше це було мирне учбове судно,

Нечай його добре знав. Зараз воно ошкірилося дрібнокаліберними зенітками, встановленими біля капітанського містка і на кормі, і прибрало грізного вигляду. Біля зеніток стояли мовчазні матроси в брезентових робах з протигазними сумками через плече. Вони вдивлялися в горизонт. І море, і небо були ворожо темні.

Розмістилися в кают-компанії. Було чути, як натужно дихає парова машина. Севастополь повільно віддалявся, опускаючись усе нижче й нижче. Усі мовчали. І тут з'явився Гасовський.

— Розібрати пояси! — наказав він. — Мерщій!..

Коркові пояси були звалені на купу. Нечай подивився в той бік. Він не думав про небезпеку. Хіба не однаково?

— На біса вони нам, ці пояси? — огризнувся Кость Арабаджі. — Ми, лейтенанте, уже сьорбнули моря. Тут усі вміють плавати.

— Он як? — Гасовський нагнувся і, мружачись, подав Костеві корковий пояс. — Прошу надіти.

Його голос залишився рівним, спокійним, але Костеві досить було побачити його очі, що стали темними, майже шаленими, і він одразу підкорився. Кость, нічого не вдієш, зітхнув і надів пояс. Війна!..