– До обіду я вільна…
Янек притьмом стрибнув через підвіконня.
– Я духом! – загукав і зник у танку.
– А я гадав, що підеш зі мною на прогулянку, – поремствував Григорій.
– Або зі мною, – докинув Єлень.
– Я з тим, хто найпрудкіпгяй. Втрьох залишаєтесь на танку?
– Четвертого треба… – Густлік озирнувся довкола, щоб ніхто-не підслухав, і додав таємничо: – Казали мені, що то буде Віхура, тільки в нього тут не все гаразд, – пояснив він жестом і прижмурив око.
– Хіба що ти б до нас пристала, Марусе, – підказав Григорій.
– Таке скажеш, дівчині не личить… – Маруся заша-рілась і, щоб змінити розмову, зиркнула в бік «Рудого», – чого він там.
– Мабуть, шапку. Там усе наше майно, – почав пояснювати Густлік. – Тільки спимо у кімнаті, але це дуже по-дурному, хай йому грець.
– Невигідно, – докинув Саакашвілі. – Надто м'яко. Тільки коли викинув подушку і підклав кобуру під голову…
Янек чув усю цю розмову з башти танка, де саме приміряв військового кашкета перед дзеркальцем, прилаштованим на гарматному затворі, викладав над лобом біляві кучері. Коли Єлень сказав про четвертого, він споважнів і подивився на причеплену до броні фотокартку колишнього командира та на його два хрести – «За відвагу» і «За бойові заслуги». Так задумався, дивлячись в обличчя мертвого друга, що навіть не чув жартів Григорія про те, як Марусю прийматимуть до екіпажу.
– Янеку! Йди-но сюди.
– Іду!
Виліз у люк, вистрибнув на броню, а звідти на землю.
Коли брав Марусю під руку, вибачливо посміхаючись, засалютував друзям.
– Можеш не квапитись, – сказав йому на прощання Єлень і поклав важку долоню на плече грузина. – В разі чого, удвох дамо собі раду.
Якусь мить ще давились їм услід через вікно.
– А я один, – зітхнув Григорій.
– Не журися. Ще тільки одна річка – й війні кінець. А потім баби правитимуть і навіть незчуєшся, як вони тебе обкрутять.
Йшли поруч одне біля одного, безлюдною, скаліченою снарядами вулицею визволеного Гданська. Збентежені не стільки близькістю, скільки незвичною для солдатів тишею, мовчали. Шарик бігав навколо, зупинявся перед ними, дивився то на Янека, то на Марусю і підохотливо гавкав.