Пилип заспокоївся, подумавши так. Точно, його прадід був кріпаком, це він знав з дідових розповідей, кріпаком пана Шацького в Катеринославській губернії, тобто рабом, і всі його пращури були рабами. І рабська психологія передалася йому у генах. То чого картати себе: усе так просто й не вимагає пояснень — боягуз за походженням…

Але ж соромно бути боягузом, і батько його загинув на фронті!..

Однак тоді склалися екстремальні умови, й він сам пішов би на ворога з автоматом чи гвинтівкою без вагань. Піднявся б в атаку, знаючи, що може через хвилину чи навіть секунду загинути… Точно, піднявся б, вирішив Синиця, але ж чому не можеш підвестися тепер і сказати керівним дідам усе, що думаєш про них? Тоді, в атаці, тобі загрожувала б смерть, тепер не послали б на якийсь симпозіум чи обійшли черговою нагородою…

То чому ж мовчиш?

Синиця потягнувся у зручному шезлонгу й розсердився сам на себе: такий день, на небі ні хмаринки, вода плюскотить за два кроки, жінки клопочуться на терасі, готуючи смачний сніданок, життя дивовижне й чудове, а він копирсається у якихось темних закутках душі. Чи має для когось значення, які думки й почуття опановують ним, коли заходить у кабінет Петра Петровича? Головне — їхній відділ на порозі важливого відкриття і, можливо, його скоро виберуть у академіки.

Пилип поморщився: не все одно, членкор чи академік, основне — наука, і він віддається їй без останку, всі суботи, неділі, вечори й ночі, ось тільки сьогодні викроїв час, та й лише тому, що не міг відмовити Ларі.

І все ж думка про вибори в академіки була приємною, і не тому, що академічне звання обіцяло більше грошей і шаноби, цього вистачало й зараз, просто Пилип подумав: тоді, не почуватиме себе на півголови нижчим за Петра Петровича й нарешті зможе вільно і у всіх без винятку, кабінетах висловлювати свої справжні думки, не приховуючи жодної, не озираючись назад і не зважаючи, що скаже з цього приводу директор чи, не дай боже, сам президент Академії.



14 из 199