Коли я трохи від’ївся, то згадав Кунца. Це так приблизно через місяця півтора. Чому не раніше? Хе-хе! Я був спочатку такий голодний і обдертий, що гроші потрібні були мені самому. Можете кривитися скільки завгодно, мені на це наплювати!

Я розшукав Кунца і запропонував йому роботу: містеру Уілкінсу, моєму хазяїнові, потрібні були європейці. Але він відмовився. Ви чуєте, містер Хьюсон? Він, бачите, не хотів бути наглядачем. Теж мені Крез! Хе-хе…

Після цього ми не бачилися з ним близько місяця. І… Що значить, допомагав? Ви думаєте, містер Уілкінс платив своїм службовцям стільки, що вони могли займатися благодійністю? Так?

Не треба робити таких бридливих гримас, юначе. Я все-таки про Кунца не забув. Незабаром я згадав про нього, вірніше про цю його штучку. І ви не вдавайте, що нічого не знаєте! Хіба я не розумію, що вам потрібен зовсім не Йоахім, а його порошок? А втім, я вже сказав, що мені на все наплювати! На все, зрозуміли?

Як я дізнався про цей порошок? Почекайте, почекайте… Так, згадав! Одного разу ми сиділи на березі річки. Було жарко. Йоахім почав знімати куртку. Хе-хе! Бачите мій костюм? Так от, я одягнений зараз, як герцог Едінбурзький, порівняно з Кунцом у той час.

Коли Йоахім знімав куртку, з кишені випала трубочка і звідти висипався якийсь порошок. Йоахім вилаявся і почав гарячково збирати цей пил. А потім я побачив таке, що повинно було б мене дуже здивувати, якби я тоді не був такий голодний. Якір, на якому ми сиділи, почав швидко покриватися червонуватою плівкою і безшумно розсипався, перетворився в попіл. З іржею у мене були свої рахунки, і я; правду кажучи, дуже перелякався. А Йоахім, зібравши свій порошок, почав сміятися. Сміхотливий він був, треба вам сказати, надмірно.

Але все-таки я дещо запам’ятав. Виходило, що Кунц за допомогою цього диявольського порошка може перетворити в попіл будь-який предмет. Звичайно, звичайно, чортовиння. Та він пересипав усе це розумними словечками. Боюся, що й ви б не зрозуміли!