Отже, проробивши кілька місяців у містера Уілкінса, я згадав про Кунца, а вірніше, як ви розумієте, про його порошок. І ось чому: у нас дуже багато мороки було із скелями. Містер Уілкінс мав закінчити дорогу в строк, інакше загрожувала величезна неустойка, настільки велика, що, виплативши її, мій хазяїн опинився б не в кращому становищі, ніж я тепер. Хе-хе!

Тут я знайшов Йоахіма і запропонував йому посипати своїм порошком скелі, які нам доводилося довбати. Йоахім спочатку завагався, але потім дав згоду. Я пішов до містера Уілкінса, і ми торгувалися з ним доти, доки я не виторгував собі тисячу фунтів. Ти-ся-чу!

Ну, звичайно, хазяїнові я нічого не розповів. Просто сказав, що зруйную скелі за тиждень. Ну от, чотири величезних скелі Кунц за два дні перетворив у дрібний пил. Містер Уілкінс запросив мене до себе і довго дякував. Допитувався, чому ніхто не чув вибуху. Дивак! Хе-хе!

Ну, звичайно, розплатився. Тут же, на місці, і, пам’ятаю, крупними купюрами. Дуже дякував мені. Дуже…

Ні, я ні секунди не хотів затримуватися в Індії, так вона мені остогидла. З тисячею фунтів можна було починати в Європі солідне підприємство. Чому з тисячею, а не менш? О, це трагічна історія. Одержавши гроші, я кинувся шукати Кунца. Але він як крізь землю провалився. І треба ж було статися такому!

А я дуже поспішав. Якби не встиг на найближчий експрес, то стовбичив би в Індії ще тиждень. А для мене кожна година була мукою. Але гроші ці не пішли мені на користь. Менш ніж через рік я знову сів на мілину. Не таку, як зараз, але все-таки на мілину.

Більше я з Кунцом не зустрічався. І нічого про нього не чув. Нічого. Який ще там капітан Хачленд? Не знаю ніякого Хачленда! Звідки мені пам’ятати, хто відав портовою поліцією двадцять років тому! І взагалі — у вас, видно, немає важливіших справ, містер Хьюсон!