Ось, мабуть, і все, що я знаю про Кунца. Мої спроби розшукати осіб, про яких згадували газети у зв’язку з цією справою, були марними. Пощастило лише розшукати капітана судна, на якому Йоахім приїхав до Англії. Але капітан, не пам’ятаю його прізвища, був надзвичайно пригнічений і розмовляв зі мною дуже нелюб’язно.

Ну що ж, тепер мені доведеться йти до гостей. Можливо, ви підете зі мною? Ні? Жаль. Мені було приємно з вами познайомитися, містер Хьюсон. Бажаю успіху!

Старший інспектор авіатаможні в Мюнхені:

— Яка мета вашого приїзду до Федеративної Республіки Німеччини, пане Хьюсон? О, туристам ми виявляємо найгостинніший прийом! Що ви, які речі? Ось поставлю тут печатку — і весь огляд. Приємного відпочинку, містер Хьюсон!

Воротарка будинку № 27 по Дінгельштрасе:

— Шпет? Генріх Шпет? Такого тут нема! Кому ж, як не мені, знати усіх жильців! Кажу вам, що ніякого Шпета тут нема! Ба ні, стривайте, стривайте, пригадую… Зараз подивлюсь у книгу… Оу! Його арештували ще в 1952 році! Ні, ні, нічого більше про вашого приятеля я не знаю!

Генріх Шпет, в’язень № 521:

— Так, я обійдуся без перекладача, містер Хьюсон, Правда, англійську мову знаю не дуже добре і говоритиму повільно, але, як ви розумієте, невідкладні справи мене в камері не чекають. Часу досить. Мушу вас попередити, я бачу — ви журналіст. Але не сподівайтеся на репортаж «Комуніст, що розкаявся». Розкаяння не буде. І репортажу теж не буде. Та якщо ваш журнал опублікує мої висловлювання про федеральний уряд, то я готовий говорити годинами.

Так, але чим же ще ви можете цікавитися, крім політики? Адже я не карний злочинець! Кого? От уже не думав… Чи знав я його? Це був мій найкращий друг, пане журналіст. Я й досі відчуваю себе винним, що покинув його у найвідповідальнішу хвилину.

Ми дружили з Кунцом ще з 1934 року. Познайомилися тут, у Мюнхені. Того року я приїхав у місто поступати на хімічний факультет Вищої технічної школи.