Що за нісенітниця? До чого тут слон? І що за таємничі обставини? Це вже цікаво. Що ж, почитаємо далі. «Слон зник сам по собі через чотири години після виходу з порту». Чуєте? «Сам по собі!» Містер Хьюсон, це ж звичайнісінький шахрай. Слона продали, не інакше! Але цікаво, як це їм пощастило? Слон — не віскі, його з поли в полу не передаси: свідки завжди знайдуться! Невже у відкритому морі? Передали на яке-небудь судно!

Це точно! У морі… Знаєте, містер Хьюсон, я б на це не пішов, навіть якби мені давали п’ятдесят тисяч фунтів. Хоча… п’ятдесят… Але хто ж дасть п’ятдесят тисяч за якусь худобину!

Зараз ми про все дізнаємося. Так… Ага, цей капітан клянеться, що на борту нікого з сторонніх не було. А стенографіст відмічає, що Біллітера перебив якийсь Розенталлер і заприсягся, що на борту був хтось сторонній. Він жив у каюті капітана і цілими днями тинявся по судну, нічого не роблячи. Звали його Йоахім.

Ну от і все. Ватажка зграї знайдено. Шкода, що мене не було тут у 1938 році та й не могло бути. Адже мені тоді не минуло ще й десяти років, ха-ха. Але ж чуття у мене, чуття!

Послухайте, послухайте, тут є ще й протокол допиту цього суб’єкта. Так, так… «Йоахім Кунц, німецький підданий. Паспорт загубив. Іде в Англію, хімік…» Бачили негідника? Не міг придумати щось правдоподібніше! Це ж зграя, зграя, містер Хірсен!

Що ж далі? Далі наш капітан починає викручуватися і бреше, що він узяв цього Кунца на судно пасажиром. Вдає з себе дитину, ніби він не знає, що пасажирів на торговельне судно можна брати тільки з дозволу фірми.

Що ж тут є ще? Підписки, взяті з кожного члена екіпажу. Знаєте, містер Хіссен, це була непогано організована зграя! Не признався жоден! Жоден! Усі твердять, що слон пропав сам по собі! Признатися, такого в моїй практиці не було.

Цікаво, що з ними зробили? От досада! Більше нема жодного аркуша. Пропали… Знаєте, містер Кіссен, не можна зберігати справи мало не минулого століття. Що-небудь могло загубитися. Та й під час війни було не до архіву.