Жаль, дуже жаль, мені самому хотілося дізнатись, як розрахувалися з цією зграєю. Шкода, що не можу нічим більше допомогти вам, містер Карлсен. Ні, дивіться, тут є ще якийсь папірець. Але це вже не стенографія. Лист якогось Акселя Скунса до капітана Хачленда. Напевно, цей Хачленд вів справу. Просить прийняти його у справі Йоахіма Кунца, про яку він дізнався з газет. Чи є дата? Чекайте. Зараз подивлюсь. 15 січня 1939 року. Ах, шкода, що пропали всі папери!

Хелл! Хелл! Слухай, забери папку і проведи містера… Хьюсона. Саме так, здається? Пробачте, що не роблю цього сам. Втомився, містер… е… втомився. Не спав уночі. І-е-е-х!

Кліффорд Біллітер, колишній капітан, тепер служитель коледжу в Ланкашірі:

— Чому я, власне, повинен вам вірити, містер Хьюсон? Ваші книжки? Буду одвертим, я їх не читав. Бібліотека нашого коледжу поки що не абонує двірників, а на купівлю книг — ви розумієте… Якщо говорити відверто, у мене немає впевненості, що ви не підіслані Скотленд-Ярдом. А втім, навіщо я їм? Гадаю, про цю історію давно забули. Що ж, попробую повірити вам, містер Хьюсон. Тим більше, що мені нічого втрачати.

А ви знаєте, що суд мене виправдав? І все-таки відтоді я не виходив у море. Хіба тільки на катері для прогулянок. Чому? Є така штука, як асоціація капітанів. А Йоахім був комуністом. І ця асоціація виявила мені недовір’я. Відтоді я поміняв безліч професій. Поки не опинився тут. Ні, чому ж, тут не гірше, ніж в інших місцях. Навіть спокійніше. А роки летять. Скоро й старість.

Гаразд, говоритимемо про справу. Згадаймо Иоахіма.

З вами коли-небудь траплялося так, щоб ви познайомилися з людиною і вже через десять хвилин вірили їй більше, ніж самому собі? Зі мною такого не бувало. Не бувало доти, доки я не зустрівся з Йоахімом Кунцом, Вас цікавлять подробиці? О, їх не важко пригадати!