— Кліфф, — сказав він, — у цьому все моє життя. Через два тижні я приїду в Німеччину. І будь я проклятий, якщо в Адольфа лишиться хоча б один танк…

Я спершу подумав, що Йоахім божеволіє. Але потім, містер Хьюсон, сталося таке, таке, що, боюся, ви подумаєте те ж саме про мене.

Зрозумійте, мені нема ніякого сенсу брехати. Та й треба, нарешті, комусь розповісти правду.

Та пам’ятна розмова відбулася на кормі. Поряд стояв укритий попоною слон. Так, я забув вам сказати, що ми везли партію звірів для зоопарку Гагенбека… Коли Йоахім заговорив про танки, він відкрив склянку. Але тут налетів вітер, і цей порошок віднесло на слона.

Йоахім зблід так, що я це помітив навіть у темряві, схопив мене за руку і прошепотів:

— Кліфф, хай йому чорт, здається, порошок попав на слона!

Він, правда, сказав не «порошок», а якесь інше слово, але я вже не пригадую яке.

— Ну і що ж, — засміявся я, — післязавтра все одно слона помиють у Портсмуті.

Та Йоахім стиснув мою руку і потягнув у каюту. Там він сказав мені таке, що я вирішив покликати суднового лікаря.

— Кліфф, — ледь чутно промовив він, — через півгодини слон зникне!

— Ну добре, — намагався я заспокоїти його, — зникне то зникне.

— Я не жартую! — майже закричав Йоахім. — Тепер слона вже не врятувати!

Деякий час я ще сумнівався. Просто не розумів його, містер Хьюсон. Та через півгодини, а може, через годину на кормі почувся крик. Репетував той тип, який супроводжував звірів. Я кинувся на корму. Слона не було.

Кунц не міг знайти собі місця. Він розумів, що мене чекають неприємності. Але якби він знав, що мої неприємності — ніщо порівняно з тими, які судилися йому!

Я вирішив розіграти незрозумілу пропажу слона — що мені ще лишалося робити? Тим більше, що вся команда була переконана: тут не обійшлося без нечистої сили. Ось чому, коли ми прийшли в перший англійський порт, — не хотілося мати справу з французькими властями — я зразу викликав поліцію.