— Але ж ти сам казав, що давав здачу срібними монетами.

— Я точно згадав: п'ятимарковиками здачу не давав. Розумієте, у мене два відділення в шухляді. Ліворуч — паперові гроші, праворуч — металеві. Але я звідти брав лише дріб'язок, прошу вірити мені, тільки дріб'язок…

Добре, — полагіднішав гестапівець, — зачекаєш у коридорі.

— Але ж у мене справи…

Та огрузькуватий вже не слухав його, махнув рукою, щоб вивели. Давши наказ одразу знайти листоношу Рудке й монтера Граупеля, перейшов до суміжної кімнати.

— Вибили у нього щось? — запитав високий. — І знаєте що, оберштурмбанфюрер, повірте мені: ця історія наробить шелесту. На плівці у монеті, сфотографовано секретні плани ОКВ

Обличчя оберштурмбанфюрера СС видовжилося, він пополотнів.

— Ви розумієте, що кажете, гауптштурмфюрере?

— Звичайно.

— Шпигуни у тютюновій крамниці! — мовив Крейцберг. — Полетить не одна голова. Ми повинні доповісти групенфюрерові.

— Але ж Мюллер захоче знати, яких ми вжили заходів.

— Ми робимо все, що треба, — відрізав Беккенбауер. — І нам ніхто не дорікне.

— Начальство завжди може знайти щось…

Там, коли шукатимуть, на кому зігнати злість, не церемонитимуться — це Беккенбауер знав точно. Отже, чи все зробив він? Здається, все…

Але хто такі листоноша Рудке і монтер Граупель?

Першого привезли Граупеля. Беккенбауер з цікавістю розглядав його — миршавий чоловік років під шістдесят, але жилавий і очі не старечі.

— Ви купували вдень у крамниці пана Вейста сигарети, — одразу перейшов до справи. — І заплатили срібною монетою в п'ять марок. Пам'ятаєте, де й коли одержали її?

Монтер не задумався ані на секунду:

— Вночі бомбою зруйновано пансіон фрау Вернер. На Вальтерштрасе, десять. Точніше, весь пансіон не зруйновано, пошкоджено кілька кімнат. В одній з них… — Граупель затнувся: якщо скаже про гаманець, можуть звинуватити в крадіжці. — Так, — вів далі твердо, — в одній з кімнат валялася монета. І я не вважав…