Пансіон фрау Вернер! Це вже було щось, і Беккенбауер запитав:

— У якій кімнаті?

— Другі двері праворуч на першому поверсі.

Оберштурмбанфюрер махнув рукою, щоб монтера вивели. Обернувся до гауптштурмфюрера Крейцберга.

— Що скажете?

— Я б доповів групенфюреру.

— І він доручить цю справу якомусь щасливчикові…

— Все одно першовідкривачами залишимося ми.

— Ні, — заперечив Беккенбауер, — я не хочу викидати того, що вже тримаю в жмені.

Крейцберг знизав плечима.

— Я попередив вас.

— А я наказую вам!

— Слухаюсь, оберштурмбанфюрер! — підхопився той.

— Розпорядіться оточити пансіон! А ми в вами побалакаємо з цією фрау Вернер…

Їм відчинила покоївка й провела на другий поверх до помешкання фрау Вернер. Крейцберг безцеремонно зачинив двері перед носом у покоївки, а Беккенбауер показав господині пансіону документ.

— Гестапо! — мовив коротко.

Протягом своєї довгої й великотрудної кар'єри йому доводилося вимовляти це слово, певно, не одну сотню разів, і всі, в принципі, однаково реагували на нього — з невеличкими відхиленнями: одні полотніли, у інших починалася гикавка, треті непритомніли — мало хто зустрічав Беккенбауера привітною усмішкою. Бувало, правда, що й стріляли, та бог милував, лише раз куля зачепила Беккенбауера: коли він ще в чині штурмбанфюрера очолював операцію по знищенню підпільної організації у Варшаві. Але цей постріл приніс йому і наступний чин, і славу хороброї людини. Хоча більше Беккенбауер волів не ризикувати: для цього є молодші та енергійніші, а він і так десь відзначиться й заробить дубове листя штандартенфюрера.

Фрау Вернер показала відвідувачам на фотелі.

— Прошу сідати, панове! — посміхнулася, наче й справді зраділа приходу гестапівців. — Чим можу прислужитися?