Беккенбауер ледве встиг пообідати — машина вже чекала на нього. Вона швидко довезла оберштурмбанфюрера просто до військового літака, який одразу піднявся в повітря.

Власне, Беккенбауеру можна було не поспішати: агенти гаагського гестапо, які обложили будинок, де містилася фірма «Гомес», мало не одразу впевнилися в марноті своїх сподівань. Обидва телефони фірми — директора й секретаря — не відповідали, вхідні двері були замкнені. Беккенбауер (він прилетів о восьмій вечора) наказав вести спостереження до ранку. Але й уранці Мертенс та його помічник не з'явилися, і оберштурмбанфюрер вирішив особисто обшукати приміщення.

Фірма «Гомес» займала дві просторі світлі кімнати, до кабінету директора вели масивні дубові двері. Беккенбауер потарабанив по них нігтями — справжній дуб, і щоб виламати їх, потрібно хвилин п'ять, не менше. За цей час можна легко знищити код…

Він сів у крісло директора й дивився, як зривають у кабінеті паркет, обстукують стіни. Дивився й дрімав нишком — вчорашній метушливий день давався взнаки, та й на новому місці, як завжди, погано спалося. Знав, що всі їхні зусилля — марні, він зрозумів це одразу, щойно зайшов сюди: тут не тримали ані рації, ані секретних паперів, тут зберігалися лише офіційні документи фірми «Гомес».

Але варто проаналізувати ділові папери фірми. Певно, Мертенс не дурень і обірвав усі зв'язки, але трапляється всяке. Беккенбауер знав десятки випадків, коли якесь слово з листа ставало неспростовним доказом і допомагало розплутати такий клубок, що потім усі аж дивом дивувалися.

Треба викликати сюди Крейцберга. Так, без Ганса не обійтися: Крейцберг — педант, а тут саме й потрібна педантичність і уважність.

Оберштурмбанфюрер поворушився в кріслі.

— Усі ці папери, — поплескав долонею по полірованій поверхні столу, — забрати й уважно прочитати. Вони нам ще знадобляться.