Почалося це давно. Через кілька днів після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз пункт радіоперехоплення абверу в Кранці зареєстрував новий передавач. Слухачі ледь устигли визначити пеленг: норд — 14 градусів.

«КЛС від ПТ-ікс», — так закінчувалась почута радіограма.

Незабаром невідома рація надовго замовкла. А через місяць вона почала вести мало не регулярні передачі. Абверські радіоспеціалісти тепер точно визначили її місцерозташування — Брюссель. Запеленгувавши нарешті КЛС, вони схопилися за голову: рація вела передачі на Москву.

Розшифрувати телеграми ПТ-ікс не вдалося: спеціалісти з функабверу вважали, що для перекриття текстів радист використовує метод, за допомогою якого вдається зашифрувати до п'яти тисяч середніх за обсягом телеграм без повторення комбінацій цифр.

Кілька рацій з такими ж позивними — ПТ-ікс — почали виходити в ефір у районі Парижа, а також у Швейцарії. Для боротьби з ними було сформовано спеціальну команду гестапо, абверу і СД, яку очолив найкращий спеціаліст РСХА

Дна радіовзводи «команди Ланвіца» систематично, квадрат за квадратом прочісували Брюссель. Потужні «майбахи» з рамками пеленгаторів над кабінами оточили місто кільцем і повільно просувалися до центру. Крім них, у пошуках брали участь радіонамети — винахід «команди Ланвіца». Замасковані під ремонтні пересувні пункти компанії «Пост-Бельжик», вони стояли на вулицях і площах міста, переодягнуті в цивільне солдати удавали, що ремонтують телефонні кабелі, насправді ж удень і вночі стежили за ефіром.

Кільце навколо рації поступово звужувалося, але остаточно визначити, де ж саме працює ПТ-ікс, спеціалісти Ланвіца так і не могли.

Невідомий радист працював віртуозно, за складною системою. Різні дні місяця мали свої години передач, кожний вихід — свою частоту. Години й частоти зсувалися за заздалегідь визначеною шкалою — найдосвідченіші оператори ледве-ледве засікали рацію. Бувало, що «майбахи» просувалися за день на три-чотири десятки метрів.