— Покличте сюди вашого єфрейтора, — наказав Ланвіц, — подивимось, що це за геній.

Вимовляв ці зневажливі слова через губу, щоб не подумали вчити його, аса радіопеленга, але думав зовсім протилежне: «Цей Туркмейєр — колишній інженер великої фірми, і не рядовий інженер, — працював у конструкторському бюро, голова в нього варить, і варто послухати».

Єфрейтор Туркмейєр — довготелесий, незграбний чоловік із видовженим обличчям і вузькими блідими губами — виструнчився на порозі й збирався рапортувати, однак Ланвіц зупинив його:

— Ми з вами інженери, Туркмейєр, і тільки війна зробила одного єфрейтором, іншого — офіцером. Сідайте, колего, і кажіть, що надумали.

Туркмейєр втупився в гауптштурмфюрера вирластими, зовсім не арійськими очима, почав, тримаючись струнко:

— Насмілюсь доповісти, гер гауптштурмфюрер. Мені здалося, що ми зможемо виловити цього радиста, якщо вимикатимемо електрику в зоні дії рації…

— Що? — не збагнув одразу Ланвіц. — Яку електрику і для чого вимикати?

— Насмілюсь доповісти, рація працює від електрики міської мережі…

— Не відкривайте Америк, єфрейторе! — гримнув Ланвіц. — Ви що, за йолопа мене вважаєте?

Туркмейєр одразу знітився: щоки його побіліли, а ніс зробився червоний. Він шморгнув ним і мовив, злякано кліпаючи очима:

— Насмілюсь доповісти: ні, не вважаю, але ви не зрозуміли мене, гер гауптштурмфюрер, — коли ми вимкнемо електрику, рація припинить роботу.

До Ланвіца поступово почала доходити ідея Туркмейєра. Підкликав єфрейтора до великої карти Брюсселя. Обвів олівцем район Еттербеєка.

— Рація працює десь тут, — повідомив Туркмейєр ще раз шморгнув носом, витягнув хусточку, соромливо скосивши око на Ланвіца, висякався.

— Радист міняє час і частоту передач… — сказав так, немов поскаржився. — І все ж на короткий час ми засікаємо його. Коли він вийде в ефір, почнемо на кілька секунд вимикати електрику — послідовно, будинок за будинком. Насмілюсь доповісти, що…