Одинадцять днів стежив за ефіром єфрейтор Туркмейєр. Одинадцять днів працівники брюссельської енергосистеми за сигналом Ланвіца у суворій послідовності починали вимикати електрику в будинках Еттербеєка. На дванадцятий день єфрейтор тицьнув гостро підструганим олівцем у будинок на плані.

— Тут! — мовив категорично. Заплющив очі й повторив не так упевнено: — Здається, тут…

Та Ланвіц уже не слухав його. Вискочив з «майбаха».

— Машину! Де мій автомобіль?

«Опель-капітан» стояв поруч, втім Ланвіц чомусь не бачив його. Але одразу зумів опанувати себе — розхвилювався, мов хлопчисько. Чого, власне? Тепер у нього попереду ціла доба, і вистачить часу, щоб обміркувати все, оглянути й взяти радиста.

Двоповерховий старомодний котедж стояв у затишному завулку, відокремлений від вулиці невисокою чавунною огорожею. За віллою у закапелку між п'ятиповерховими будинками кілька гаражів, поруч із котеджем — вузький виїзд із них.

На другому поверсі будинку дві кімнати, кожна має по два вузьких готичних вікна і по балкончику.

В одній з цих кімнат, визначив Ланвіц, і працює радист, мабуть, у тій, що виходить вікнами до гаражів.

Вони дочекалися двадцять першої години, і Ланвіц увімкнув індукційний пеленгатор. На круглому зеленому екранчику з'явилася хвиляста змійка, вона вперто показувала на вікно другого поверху — радист вийшов у ефір, і слід було поспішати.

П'ятеро, безшумно відчинивши двері, увійшли в котедж. Зупинилися в холі, і Ланвіц увімкнув ліхтарик.

Кручені дерев'яні сходи вели на другий поверх, до кімнат радиста, двері ліворуч, певно, до покоїв господині котеджу. Давши знак одному з гестапівців, щоб залишився в холі, Ланвіц прослизнув ліворуч.

Хазяйка сиділа перед торшером і читала. Побачивши незнайомих чоловіків, скрикнула й випустила книжку з рук. Дивилася очима, сповненими жаху.

Ланвіц не став з нею панькатися.

— Гестапо! — мовив коротко. — Мовчати! Зрозуміло?