— То я чекаю на вас, — буркнув і поклав трубку.

Шелленберг з'явився скоро. У сірому костюмі, який підкреслював усі достоїнства його статури, у сорочці з модним комірцем і краватці від найкращого паризького майстра.

Мюллер зміряв бригадефюрера осудливим поглядом. Піжонство Шелленберга іноді навіть дратувало його. Може, тому, що сам він рідко коли носив цивільні костюми, а може, й тому, що взагалі був певний: ознакою справжнього мужчини є мундир. Інша річ, який, — чорний, коричневий чи звичайний армійський, а все ж мундир. Він дисциплінує і водночас визначає вартість людини. Щоправда, до часу Мюллер не афішував цих думок, знаючи закоханість фюрера у фраки. Ніхто й не здогадувався, що він вважає цю закоханість дивацтвом, а втім, Мюллер прощав це фюрерові: великим людям завжди властиві дивацтва…

Групенфюрер присунув до Шелленберга кілька розшифрованих радіограм. Бригадефюрер швидко пробіг очима першу, недбало кинув на стіл.

— А-а… ось ви про що… — мовив підкреслено зневажливо. — Я прочитав їх учора ввечері.

Шия в Мюллера налилася кров'ю: цей пройда знову випередив його. Цікаво, чи встиг він щось доповісти рейхсфюреру? Але просто запитати про це не годилося. Почав невизначено:

— І що ви думаєте про цих близнят? — Шелленберг дивився на нього нерозуміюче, і Мюллер пояснив: — Швейцаро-бельгійських… Ми взяли одного, і це великий успіх!

— А рації в Парижі?

— Там Ланвіц, а в Ланвіца я вірю.

— Усі ми віримо в Ланвіца і в самого пана сатану, але ж скільки можна морочитися з тими раціями?!

— У Ланвіца найкращі спеціалісти…

— О-о! — неввічливо підняв пальця Шелленберг. — Зважаючи саме на це, рейхсфюрер вимагатиме, щоб ми ліквідували цих агентів протягом кількох тижнів.

— Мабуть, це нереально.

— А ви уявляєте, як розгнівається фюрер, коли ознайомиться з перехопленими повідомленнями росіян?