Канаріс з півслова зрозумів його, не те що цей бовдур Мюллер, і зумів одразу оцінити перспективи, які випливали з нової версії. Вони швидко домовились, і тепер Шелленбергу потрібно було одне: Мюллер, а потім Гіммлер мусять знати, що дані про широку розвідувальну мережу росіян вийшли з абверу. Ліквідація російських радистів — справа затяжна й непевна, особливих лаврів тут не пожнеш, і краще залишитися в тіні за спиною Канаріса й Мюллера.

І треба тримати їх у страсі.

Шелленберг втупився у групенфюрера.

— Ви питаєте, куди дивився абвер? — мовив. — Але ж росіяни часто користуються інформацією, одержаною тут, зовсім поруч — і в цьому не доводиться сумніватися. Ось красномовне свідчення, — тицьнув пальцем у радіограми. — А це вже компетенція гестапо.

Мюллер скривився: він знає це і без бригадефюрера, а кому приємне зайве нагадування про твої прорахунки?

А Шелленберг вів далі, наче й не помітив незадоволення Мюллера:

— СД теж не знімає з себе відповідальності. У мене, правда, народилася одна ідея, але… — затнувся, — вона ще остаточно не сформувалася.

Проте Мюллер не повірив йому. Зробив досить незграбну спробу вивідати таємницю:

— Ви, Вальтер, завжди знаєте, чого хочете. Але ж зважте, ми можемо досягти певних результатів, лише об'єднавши зусилля…

— Так, і свого часу я поінформую вас.

Мюллер запам'ятав це: «свого часу». Групенфюрер знав, що сам Гіммлер буде задоволений, якщо вдасться збити пиху з начальника шостого відділу. Всі бояться Шелленберга, на коленого в його сталевих сейфах зберігається досьє, навіть на нього, всесильного шефа імперського гестапо. І справді, йому, Генріхові Мюллеру, зовсім не хочеться, щоб виплили на світ деякі факти з цієї теки.