Крамар обережно взяв смужку: нісенітниця якась — наче хтось, бавлячись, вирізав шматочок із кіноплівки. Глянув на світло — нічого не видно, якісь рисочки, подряпинки…

Нараз майнула думка, старий аж сам злякався її, тривожно зиркнув на вітрину — чи не підглядає хто? — і тремтячими пальцями заховав плівку в монету. Стулив обидві половинки, повернув, і вони зійшлися м'яко й щільно, ніхто не помітив би нічого підозрілого: справжня монета в п'ять марок. Кого ж вона може здивувати?

Рипнули двері, зайшов якийсь незнайомий.

Крамар продав йому пачку сигарет, машинально відрахував решту, а сам усе дивився на п'ятимарковик, що лежав окремо на краю стола. Нарешті зважився, одягнув стареньке пальто і почвалав під дрібним дощиком до поліцейської дільниці.

Він ішов, зігнувшись і заклавши руки в кишені пальта. Двома пальцями тримав злощасну монету, тримав обережно, наче міг розплющити, і вона неприємно холодила пальці, хоч долоня спітніла. Нараз зупинивсь і роззирнувся навсебіч. А якщо викинути — он урна для сміття, непомітно викинути, і кінці у воду… Він може повернутися зараз до своєї теплої затишної крамниці й знову зустрічати усмішками постійних покупців, обмінюватися новинами, а монета, крім неприємностей, нічого не принесе.

Крамар стиснув п'ятимарковик пальцями. Напевно, в монеті криється якась важлива таємниця, і він хоче якось прилучитися до неї.

А якщо запідозрять його?

Зупинився, злякавшись. Так, його можуть запідозрити, і тоді буде зле. А попереду ще одна урна…

І все ж він проминув її: порядок є порядок, і кожен громадянин повинен підтримувати його.

Поліцейський чиновник, побачивши монету і плівку в ній, одразу почав кудись дзвонити по телефону. Поклавши трубку, втупився в крамаря злякано, наче сиділа перед ним не літня сумирна людина, а озброєний злочинець.