Здається, потім забула, не згадувала, а зустріла — і заворушилось щось у серці. А пан меценас поштиво схилявся перед нею, дивився закоханими очима і був такий же стрункий, красивий і бажаний.

Місцевий бомонд здивувався з вибору пані Стелли, та з часом плітки вщухли — до пана Модеста Сливинського звикли, тим більше, що-манери у нього були бездоганні і задовольняли найвишуканіші смаки.

Невдача спіткала її у тридцять дев’ятому році. Пані Стелла одночасно втратила і надійні акції, і заводик, і особняк. Дякувати ще богові — встигла втекти від тих вар’ятів-більшовиків до Варшави, захопивши коштовності й валюту.

У Варшаві доля звела пані Стеллу з колишнім залицяльником — німецьким офіцером, котрий уже встиг стати обергрупенфюрером СС. Він забрав її з собою до Берліна, де розсудлива й ділова жінка зуміла з його допомогою зав’язати впливові знайомства. На жаль, бідний Хорст, як тепер любила наголошувати пані Стелла, загинув під час повітряного нальоту, і їй довелося виїхати додому.

Нові знайомі допомогли повернути особняк (добре, що не розтягли обставу та килими), подзвонили комендантові міста. В такі скрутні часи пані Стеллі і цього було досить: що вдієш — хоч як це дошкуляло її самолюбству, а довелося перетворити особняк на щось подібне до шикарного готелю для високоповажних приїжджих і фешенебельного публічного дому водночас. Борони боже, правда, щоб хтось сказав таке про особняк пані Стелли. Просто вечорами до неї люблять завітати молоді й красиві подруги, ну, й чому не потанцювати, випити… А хто забороняє молодій, вільній жінці пофліртувати з чоловіками? Хто сказав, що це такий уже смертельний гріх?