Зневірившись у побаченні з Вальтером Мейєром, Модест Сливинський подзвонив пані Стеллі.

— Цілую ручки коханій пані… Хотів би дуже побачити тебе. Може, сьогодні ввечері?

Секундна пауза підказала йому, що пані Стелла обдумує відповідь. Виходить, побачення не відбудеться. Правда, вона могла й відверто сказати йому, що вже призначила ділову чи іншу зустріч. В окремих випадках, коли не було іншого виходу, пані Стелла так і робила, але ж намагалася завжди вигадати пристойний привід, знаючи, що така правда ніколи не буває приємною. Та сьогодні пан Модест помилився — пані Стелла відповіла, що чекає на нього о сьомій, і лише попросила: буде якийсь високий гість, то чи не зможе пан Сливинський захопити з собою пляшку французького мартелю.

— Для пані Стелли я дістав би не тільки коньячні зірочки, — запевнив Сливинський, — а й зірки з неба… І це, прошу пані, не перебільшення. Цілую ручки моїй коханій пані… До вечора…

І все ж інтуїція не підвела пана Модеста. Пані Стелла зустріла його у вестибюлі, прикрашеному великим пухнастим килимом, простягнула для поцілунку руку з перламутровими нігтями і попередила:

— У нас сьогодні поважний гість — пан Отто Менцель. Сподіваюсь, ви знаєте, що від нього залежить? — багатозначно подивилась на Модеста Сливинського. — Мій коханий, ви сьогодні пофліртуєте з панною Ядзею? Добре? — погладила його по щоці м’якою долонею. — Умовились?

Пан Модест відвів очі. Він відразу зрозумів усе — пані Стелла сьогодні офірувала ним.

Слід удати хоча б, що тобі це принаймні не зовсім приємно. Хоча б з елементарної ввічливості. Може, запротестувати? Ні, вони ж і так чудово розуміють одне одного…

Проте пан Модест зобразив на обличчі невдоволення. Пані Стелла на секунду пригорнулась до нього.

— Не журіться, мій коханий, ми ж давні друзі…

Модест Сливинський ще раз поцілував їй руку, щоб приховати посмішку. Хто сказав, що він засмутився?

Панна Ядзя — це ж мрія! Щастя саме йде йому до рук.