Він давно накидав оком на цю молоденьку, вродливу блондинку. Багаторічний досвід підказував Модестові Сливинському — в цій дівчині щось є. Це відчувалося хоча б в тому, як вона поводилась з чоловіками — зовні стримано, але з викликом; певно, вона знаходила задоволення в тому, щоб розпалювати їх. Сам пан Модест відчув на собі силу її безсоромного погляду. Якось, танцюючи, він особливо ніжно пригорнув до себе панну Ядзю і одержав у відповідь таку усмішку, що навіть у нього зайшлося серце. Але ж тоді між ними стояла пані Стелла. А сьогодні!.. Модест Сливинський навіть зашарівся від задоволення. Ні, він не хотів цього… Кохана пані Стелла сама навела на цю думку. І він повинен скоритись…

У вітальні пані Стелла познайомила Модеста Сливинського з гостями. Штандартенфюрер СС Отто Менцель сидів у глибокому фотелі. Він недбало кивнув пану Модестові. Другий гість, чоловік років тридцяти, високий, худорлявий, з розумними проникливими очима, підвівся й подав руку.

— Гауптштурмфюрер Харнак, — відрекомендувала пані Стелла.

Обидва гостя були у цивільному. Отто Менцель з першого погляду розчарував Модеста Сливинського: у місті ходили легенди про жорстокість шефа гестапо, а побачив він невеличкого на зріст опецька з обвислими червоними щоками й каламутним поглядом. Їй-богу, зустрів би на вулиці, подумав — такий собі трохи затурканий батько великої родини, на котрого жінка щодня гримає за нестатки чи зайву чарку.

Пані Стелла підсіла до Менцеля. Той ледь підвівся в кріслі, посміхнувся, ворухнувши щоками. Що не кажи, а пані Стелла була неперевершена. У золотистій сукні, що підкреслювала її високий бюст, з ніжними білими руками, прикрашеними браслетами, вона схожа була на статую античного майстра. Дивлячись, як грайливо схилилась вона до гестапівця, наблизивши до його м’ясистих губ своє рожеве вушко, як доторкнулась його руки з товстими, наче обрубаними пальцями, Модест Сливинський на секунду відчув ревнощі. Та відразу вилаяв себе (о, ця людська натура!) і озирнувся, розшукуючи Ядзю.