Дівчина сиділа в кутку, розглядаючи журнали. Пан Модест підійшов до неї. Ядзя підняла на нього зелені очі, дивилась довго, з викликом. Кокетливо надула губи.

— Що ж ви запізнюєтесь? — мовила докірливо. — А я вимушена нудьгувати…

Злегка вдарила пана Модеста журналом по руці і заклала ногу на ногу так, щоб було видно круглі коліна.

“Свята діво Маріє! — змолився в душі Модест Сливинський. — Та за такі коліна варто не тільки душу, а й тіло дияволові продати! І то буде, прошу панства, не така вже й велика ціна!”

— Панна воліє коньяк чи вино? — запитав він.

— Я страшенно цікава, що то за пляшки? — вказала панна Ядзя на столик на коліщатах, якого покоївка вкотила до вітальні.

— Здається, французький мартель… — Сливинський вдав, що не пізнає принесені ним пляшки (такі речі не розголошуються). — А втім, спробуємо…

Він зробив знак покоївці подати всім коньяк. Виструнчився з піднятим келихом.

— Шановне панство! — мовив голосно, намагаючись надати словам найщиріших відтінків. — Я пропоную підняти ці келихи, — скоса стежив за виразом обличчя Менделя, — за здоров’я того, кому ми, українці, завдячуємо нашою свободою! За фюрера!

Харнак підхопився з витягнутою рукою.

— Хайль Гітлер!

— Хайль!.. — Менцель ледь підняв над фотелем товсті короткі пальці. — Мені подобається ваш тост, гер Сливинський. Так повинен думати кожен українець, — він підняв брови, від чого шкіра зібралась зморшками не лише на чолі, а й на лисому шишкуватому черепі, — і ми доб’ємось цього. Всіх, хто не з нами, — Менцель якимсь дивом стиснув свої короткі пальці в кулак, підняв його, чорний, волохатий, — ми знищимо!

Модест Сливинський, як зачарований, дивився на цей кулак. Він здався йому символам німецької могутності. Ось таким же броньованим кулаком трощать вони зараз більшовиків у приволзьких степах, таким же міцним кулаком розчавили Францію, Бельгію. Так, це сила, і на неї слід зважати!