Катря принесла маленьку табуретку, примостилася біля дверей.
— Щоб було чути — хтось, може, постукає, — пояснила.
Богдан простягнувся на матраці біля Петрових ніг.
— Отже, — почав, — зважимо всі “за” і “проти”. Гітлерівці зараз, прошу панства, перевернуть у місті все. Щоправда, для них це не першинка, але таких масових втеч ще не було. Виходить, найліпший варіант для нас — оця кімнатка, — обвів рукою комору, — зо два тижні носа звідси не висовуватимемо. Нам це потрібно ще й для того, аби трохи поправитись, — потер запалу щоку, — і підлікувати Петрову ногу. Що скаже на це Катруся? Чи буде в неї чим годувати двох таких лобурів?
Петро помітив, що, розмовляючи з сестрою, Богдан часто переходить на своєрідне галицьке звертання в третій особі.
— Йой, я звар’юю від нього, — вигукнула дівчина. — Богдан міг би краще подумати, перш ніж казати такі слова… Місто, щоправда, голодує, та є чорний ринок. Дай боже, абисьмо живі були, не пропадемо…
Петро замилувався дівчиною. Струнка, мов очеретинка, під чорним простеньким светриком високі груди. Великі, темні, на півобличчя очі виблискують — хочуть, здається, бути сердиті, але сміються. Щоки розчервонілися, а на них — грайливі, задерикуваті ямочки. Майже дитина, але ж Богдан казав, що Катрусі вже двадцять чотири…
— Отой мій золотий дзигарик, що приховала, можеш зліквідувати, — підсумував Богдан. — Днів на десять його вистачить.
— Саме не мала більше чого робити! — відрубала Катря, та, зустрівши невдоволений братів погляд, продовжувала примирливо: — Нехай Богдана не обходить, як то все буде. То вже, перепрошую, жіноча справа.
— Дивись мені — жіноча… — буркнув Богдан, та сперечатися не схотів. — Тепер ось що… Нам з Петром треба згодом легалізуватися — в усякому разі на кілька тижнів. Мені це зробити легко. Маю документи, що вчився в Київському університеті, про винищувальний батальйон і полон знаємо лише ми втрьох. Отже, я у Києві хворів, а тепер повернувся додому. Паспорт є, зареєструємо, де слід, і порядок! Складніше з документами для Петра — треба знайти хорошу “липу”. Але для цього ще маємо час.