Та я не збагнув до пуття, що це мало означати. Вона ж наполягала, i менi довелося ще розповiсти про долю дядькового емальованого бiдончика.
Раптом спалахнуло свiтло, i ми помчали вгору. На тому поверсi, де ми вийшли, бiля лiфта стояли два чоловiки. Один iз них скидався на вчителя. Другий, нижчий на зрiст, дивився на нас крiзь окуляри пронизливим поглядом. Вищий заговорив:
-- Товаришко Цвой, ми ж запросили вас рiвне на другу годину. -Вiн дiстав кишеньковий годинник, поглянув на нього i насупився. Панi Цвой прошепотiла:
-- Наш директор.
А я голосно:
-- Вибачте, товаришу директоре. Винний я i можу це довести.
-- Тебе не питають, хлопче, -- перепинив мене той, в окулярах. -Зачекай, поки до тебе звернуться.
-- Товаришi, -- вставила слово моя супутниця. -- Це ж Альфонс Цiттербаке!
-- Невже? -- сказав чоловiк в окулярах i глузливо посмiхнувся. А директор ще раз позирнув на годинник i сказав:
-- Перепрошую.
Вiн узяв люб'язну панi Цвой пiд руку, i вони пiшли. А зараз я сиджу тут, у видавництвi, i знiчев'я записую все, що розповiв панi Цвой. Пiду аж тодi, як повернеться панi Цвой. Треба ж таки здати оповiдання на конкурс. Отакої, сердито думаю я: стiльки протримали в лiфтi, примусили все розповiсти i навiть лимонадом не почастували.
Завжди у мене прикрощi через прiзвище
Хто мене добре знає, тому вiдомо, що я не забiяка. Вдачi я лагiдної i нiколи не встряю у сварки. Але нещодавно не стримався, то й мав неприємностi вiд дорослих. I все через моє прiзвище. Альфонс -погане iм'я. Всiм у нашому класi воно здається смiшним, i частенько мене називають не Альфонсом, а Альфонсiусом. Але Цiттербаке[*] -- ще гiрше. У кожного воно викликає посмiшку. Через нього надi мною нерiдко кепкують у класi. Новий учитель вперше зайшов до класу, я назвав своє прiзвище, i вiн теж посмiхнувся. Та найдужче дошкуляють менi дiти iз сусiднiх будинкiв. Тiльки вийду надвiр, вони й заводять: "Цiттербаке з'їв собаку!". Менi боляче таке чути про себе. I я бiжу вулицею, посвистую i мiркую собi над прiзвищами, якi б я хотiв мати: Альфонс Цеппелiн, Альфонс Мюллер ба навiть Альфонс Кнебельбарт[*], тiльки не Цiттербаке. Ось того разу, коли я вийшов на вулицю, почулося: