- Що там щe e?

- Та так, рўзнў новини. До речў, знаeш, що в Киeвў теж з'явилися випадки нейрочуми?

- Оце тобў! Ў давно?

- Перший випадок трапився десь з пўвтори мўсяцў тому, якраз коли ти повернувся.

- Слава Богу! - цўлком серйозно сказав я.

- Угу, - посмўхнувся Ўгор. - Ти вчасно втўк. Але в нас те ж саме.

- Хто?..

- Директор авўазаводу, Роман Стахович...

- Це, здаeться, з телевўзўў?

- Так, з мўського каналу. Ў щe там хтось, я вже не пам'ятаю.

- Й, мабудь, як завжди - саме керўвництво?

- Майже так.

- А виявили ўх як?

- Та по старому, енцефалографом. Зараз йде вибўркова перевўрка, ти в курсў?

Я кивнув. Пўвроку тому й наш вўддўл пробував боротись з пошестю. На жаль, без жодного успўху. Киўв, а потўм Полтава нас обўйшли, й тему було згорнуто.

- А збудника виявили?

- Нў. Й навўть приблизно. Пишуть... - Ўгор знову кивнув на дисплей. ...що складаeться враження, наче ця штука передаeться поглядом, або... Стривай-но...

Вўн замовк.

- Ну-ну? - зацўкавився я.

- Послухай, виникла ўдея.

- З приводу нейрочуми? В тебе?

Ўгор кивнув.

- Можливо, вона трохи фантастична, - додав вўн по паузў. - А можливо, й цўлком реальна. Тобў легше судити.

- Ну, то в чому ж суть?

Програмўст знову помовчав.

- Ось дивись, - почав вўн нарештў. - Ця пошесть маe вибўрковий характер, так?

- Так, - погодився я. - Майже завжди хворўють "важливў персони".

- Отже, той вўрус, чи що воно таке, "знаe", до кого чиплятись, а до кого - нў, так?

- Так.

- Чи можливо це пояснювати природним походженням?

- Мабуть... нў.

- Далў. Поведўнка хвороў людини нўчим не вўдрўзняeться вўд нормальноў... поки не буде отримано сигнал...