Як я лишився живий, менi й досi незрозумiле. Коробка ковтала мiльярди кiлометрiв непередбаченого маршруту з швидкiстю свiтла. А коли поглинасш Всесвiт iз швидкiстю свiтла, перед твоуми очима стоуть одна й та ж незмiнна картина. I стоуть, аж поки почнеш гальмувати. Рiч у тому, що новi свiтловi хвилi не встигають тебе наздогнати, а давнi - од тебе втекти, i ти бачиш лише ту свiтлову картину, з якою нiздря у нiздрю летиш у просторi. Коротко кажучи, бачиш заспокiйливу порожнечу i раптом вганясшся в якесь небесне тiло завбiльшки з наш Юпiтер... Ось що таке мандрувати у Всесвiтi навмання.

Але я, видно, народився у зорянiй сорочцi або просто пiд щасливою зорею. Найменший метеорит не перетяв мою незаплановану трасу. Тiльки коли ходики показали, що вже пора стишуватися, i я натиснув на гальма, то побачив, на яку небезпеку наражався.

За усiма розрахунками я вже мав бути в сузiр'у Дракона, а раптом опинився зовсiм в iншому мiсцi, на маловiдомiй стежцi Чумацького Шляху. Великий i Малий Вози ледве бовванiли у зорянiй курявi.

Я зупинив коробку, аби роздивитися серед зiрок, i раптом помiтив, що поруч мене завис зорелiт точнiсiнько такоу ж конструкцiу, як i мiй. Навiть латки були однаковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтражки стояли нiс у нiс, як собаки, коли знайомляться.

Менi фантастично щастило! Отак - нi сiло нi впало - зустрiтися з братом по розуму в глухому закутку Всесвiту! Тепер я вигадаю час хоча принаймнi б на орiснтацiу, бо знати не знав, куди залетiв.

Я миттю вискочив з коробки, а далi...

А далi, якщо ви хоч раз посмiхнетеся, я не розповiдатиму!

З чужого зорельота теж вискочив космонавт, i тiсу ж митi вiн закляк так само, як закляк я: вiн i я бачили перед собою копiю один одного!

Якби я мав брата-близнюка, то й тодi б ми не були такi подiбнi. Я бачив попереду самого себе, вiд вусiв до протеза! Я бачив себе з усiма подробицями! Одне тiльки вiдрiзняло нас: там, де в нього було праве око, у мене було лiве, а де у нього було лiве, у мене праве. У мене протез замiсть лiвоу ноги, а в нього - замiсть правоу...