- Тодi дозвольте ще одне запитання. Коли ми з Крiшною вийшли на подвiр'я, я помiтив якусь постать, що метнулася попiд скелею. Це були ви?

- Нi, докторе. Можливо, це була людина, яка за iнших обставин повинна була вбити вас.

- Убити?! - нервово сiпнув плечима доктор Мiкейрос. - За що?

- Ви неуважнi. Доктор Крiшна уже все пояснив вам. Вiдмовившись спiвробiтничати з ним, ви пiдписали собi вирок.

- Ага, так, розумiю... - пробурмотiв доктор Мiкейрос. - Знаєте, я альпiнiст i звик до ризику. Але той ризик був завжди пов'язаний з горами, снiговими лавинами, одне слово, з природою, стихiєю. I кожна людина в горах завжди сприймалася як шанс на допомогу, як надiя, порятунок. До речi, що ви мали на увазi, кажучи: "За iнших обставин?"

- От цього я не знаю. Напевне, за якихось iнших, анiж склалися тодi. Можливо, той чоловiк чекав сигналу Крiшни. Або вашої появи на подвiр'ї самого. Хтозна...

- Невже це так важливо для них: знищити плити? Знищити мене? Люди, якi живуть десь у Тiбетi, в Гiмалаях... Що їм до того, що тут лежать "забутi письмена". Та й вам, сеньйоре Кодар, що до цього? Чому ви тут? Що привело вас сюди? Давайте вже вiдверто. Доктор Крiшна, цей гангстер чи хто вiн там, уже висповiдався передi мною. Може, то в них така звичка, така манера: висповiдуватися перед жертвою, а потiм спроваджувати її на той свiт?

- Говорiть тихше, пане Мiкейрос. Он iде панi Олiвейра. Навiщо їй чути про такi страхи? - Мiкейрос озирнувся i побачив дружину, що йшла з глечиком до невеличкого водоспаду неподалiк од вiлли. - Так от, ви вже знаєте про таємне товариство "стражiв Землi", яке представляє доктор Крiшна. Щоб багато не розводитися, скажу: ми, люди, якi прийшли вам на допомогу, займаємо у вже вiдомих вам питаннях протилежну позицiю i тому є найзапеклiшими ворогами "стражiв".