А по той бiк рiчки починався хребет, вершини якого звiдси, з високогiрного плато, здавалися не такими вже й високими, але все одно далекими й недосяжними. В цьому гiрському закутнi було чим милуватись. Одначе нi великий, вимурований iз майже необробленого каменя двоповерховий будинок, нi ледь уторована дорога, що пробивалася сюди з долини i повзла понад рiчкою далi, в гори, нi мiський краєвид, що вiдкривався з протилежного боку плато, не позбавляли його тiєї похмурої суворостi, з якою важко змиритися людинi не звиклiй до гiр, стихiї й самотини.

Сам Мiкейрос не наважився б стверджувати, що небуденний, майже космiчний пейзаж, який вiдкривався звiдси, захоплював його своєю красою. Вiн народився в Амазонiї i з дитинства призвичаївся до бiльш-менш рiвнинних пейзажiв. Його чарувала сельва, милувала душу грацiозно повiльна, майже застигла, лiсова рiчечка, що десь далеко впадала в Амазонку, зваблювали ледь помiтнi стежки джунглiв i тiшили око мальовничi яскраво-зеленi пагорби, мiж якими вигрiвалися на сонцi хатини невеличкого селища Ача. У цьому селищi, в якому народжувалися, жили й умирали всi його предки з часiв Конкiсти, вiн i провiв своє раннє дитинство. Отож, вдивляючись у гори на свiтанку чи опiвночi, вiн не так милувався природою, як намагався проникнути у таємницю Анд, у ту велику таємницю, що утворилася з безлiчi дрiбних катастроф, дивовижних пригод, стихiйних i людських лих, яких поки що не могли й пояснити. А ще вiн намагався проникнути у таїну походження iндiанських племен, що вiддавна жили на схилах цих гiр - iсторiя їх, якби її грунтовно дослiдити, могла б пов'язати древню, нинi загиблу цивiлiзацiю, що колись iснувала тут, iз життям сучасним, а може, й прийдешнiм. Так, вiн, кого вже давно вважають диваком, гiрським схимником чи просто божевiльним, - кожен по-своєму, виходячи iз власного розумiння способу життя i захоплень доктора Мiкейроса i розумiння теорiй, якi вiн висував, поширював та всiляко вiдстоював, - шукав цiєї розгадки.