Наконечник рогатини, що був нiби здоровенний нiж, коваль виготував набагато швидше. Єдине, що трохи затримало - зварення рурки для держака.

ЧАРIВНИЦЯ

Дядько Пiвень у кузнi насадив сокиру на добре грушеве топорище, а рогатину приладнав до ясеневого дзвiнкого ратища.

I хоча коваль зробив i рогатину, i сокиру найкращi, однак до себе в садибу до трапези не запросив.

Значить, вважає, що Пiвень уже стороннiй, невезучий. I з ним нема чого знатись.

Небiж теж це зрозумiв, але боявся спитати дядька Пiвня, чому це так.

Дядько крокував похмурий, похиливши патлату голову. I поволi-волi звертав у пущу.

Спочатку хлопчик думав, що дядько зiбрався на потаємне полювання в нетрях.

Але коли вони двiчi поминули лося з молодими рогами, вiн зрозумiв, що вони йдуть до Священного джерела.

Потаємне то було мiсце.

Туди все поривався дiстатись пiп-гречин, що приїздив до боярина Судомировича сина хрестити. Та нiхто йому туди дороги не виказав.

А сам боярин не знав дороги. Бо вiн не з деревлян був, а iз старих християн, що ще за княгинi Ольги одержали тут маєтностi.

Сонце ще не зайшло, але тут у пущi вже запали блакитнi сутiнки.

На велику галявину вони вийшли якось раптово, малий аж охнув, як вони опинились на смарагдовiй галявинi, залитiй золотим передзахiдним промiнням.

Було чути, як десь у дубовiм густiм верховiттi стогне дикий голуб.

Протарабанив двiчi по сухому суковi дятел, i бiльше нiяких звукiв.

На тiй галявинi було вiльне мiсце, i там грало блакиттю малесеньке, зовсiм малесеньке озерце.

Малий хотiв спитати дядька, як оце вiн, що весь час молиться християнському Боговi i знає бiльше за iнших молитов, прийшов сюди до святого поганського джерела. Як же вiн може молитись Берегинi i Роду великому, i всiм Роженицям?

Бiльше птахи не обзивались, i тепер тишу перебивав лише плюскiт джерела, що випливало з-пiд величезної гранiтної брили та впадало в малюсiньке-премалюсiньке озерце з кам'яними берегами.