Найкраще упоряджений був дядько Пiвень. Рогатина, сокира, лук, стрiли, ще й за поясом стирчав грушевий держак обушка, а добрий мисливський нiж, придатний для всякої роботи, погойдувався на поясi.

Нарештi настав час рушати.

Паламар, що був замiсть попа, вийшов iз рiзьбленим дерев'яним хрестом i благословив усiх вiдбуваючих.

Тодi дядько Пiвень дзвiнко i сильно хльоснув батогом.

Рипнули колеса возiв.

I валка почала виповзати iз боярської садиби.

Тупотiли копита на суглинистому шляху.

Боярська челядь, холопи i дворовi люди - всi проводили робiтникiв.

Найдовше за валкою йшли жiнки полонених Ляха та Нiмця.

Управитель не радив боярину Судомировичу надсилати бранцiв на роботу до Києва.

- Хiба ти сам добре не знаєш, що Лях i Нiмець найгiршi мої холопи? А хлiб жеруть добре! Нехай iдуть i роблять урок великому князю. А щоб вони там не байдикували, оцей молодик пiклуватиметься. Чи ти вважаєш, що я найкращих дiлателiв маю надсилати великому князю, а тут нехай усе занепадає?!

Та ключник-управитель мав одну пiльгу серед усiх iнших челядникiв часом говорити хазяїну щиру правду.

- Я боюся, що вони втечуть.

- Якщо десь вони загубляться в нетях, тодi в мене в сiтях лишається Пiвень. А його я не вiддам i за кiлькох холопiв. Ти знаєш, що вiн зо мною угоду скрiпив? Тепер вiн за ними стежитиме, щоб не втекли. А як втечуть жiнки їхнi iз синами-первiстками в мене в рабствi лишаються! Пiдростуть будуть менi робичами.

Коли валка возiв i вершникiв i кiлькох повiдних коней прийшла до межi боярської землi, всi проводжаючi спинились.

I далi вже нiхто не йшов.

Коли вони посувались дорогою пiщаною на узвишшi, то сiльськi люди тiльки де-де розiгнулись вiд своєї працi, приклали руки до очей i провели поглядом ту валку, що плуганилась звивистою дорогою.