Павленко не розпитувала полковника про подробицi смертi сусiда, мовби їй досить того, що довiдалася бiля пiд'їзду. Це спочатку здивувало Коваля, але потiм вiн вирiшив, що у Варвари Олексiївни, як це могло бути у кожної жiнки, страх перед тяжкими подробицями перемiг природну цiкавiсть.
- А Вячеслав Адамович як ставився до свого колеги?
- Душi в ньому не чув! Iнодi, правда, скаржився, що ось придумає що-небудь, розповiсть Антоновi, той спочатку поглузує, а потiм, дивись, i сам вчепиться за iдею i пiшов-поїхав по iнституту продавати. Ну, не продавати, пробачте, пропагувати... Але вже як свою iдею. I всi, як кажуть, пироги Журавлю, - зiтхнула жiнка. - Кривдно. Мiй макуха переживає, але соромиться зауважити приятелевi. Каже: "Незручно, я ж це так, у загальних рисах, а вiн уточнив, та й свого дечого докинув, дещо змiнив..." Якось через це мiж ними чорний кiт пробiг... Але незабаром усе стало на своє мiсце.
Наукове середовище було для Коваля новим, i вiн хотiв докладнiше з ним познайомитися. Звiсно, Варвара Олексiївна не належала до нього, не могла бути джерелом такого вивчення. Але все ж таки, думалося Дмитру Iвановичу, праця чоловiка, його iнтереси так чи iнакше обговорювалися у сiм'ї, дечим Павленко дiлився з дружиною, про якiсь iнститутськi подiї розповiдав.
- Над чим зараз працює ваш чоловiк? Я гадаю, секретiв вiд вас не мав.
- Не дуже дiлився. На початку року, пригадую, якось прийшов увечерi у доброму настрої, обiйняв мене i вигукнув: "Еврика!" Виявляється, вiн щось придумав, я не зрозумiла, якийсь новий спосiб шлiфовки металу. Я у технiцi не дуже розбираюся... Та й Слава про це бiльше не згадував... Певно, не захопило його. А коли пiзнiше поцiкавилася, сказав: "Вiдчепись!" Вiн потiм iще щось винаходив... А чим конкретно зараз зайнятий, не скажу, не знаю...
- А Журавель?
- Навiть не уявляю. Знаю тiльки, що обоє вони машинобудiвники, фахiвцi по обробцi металiв. Тобто вже не обоє, - схаменулася жiнка. - Який жах, який жах! Подумати тiльки! - Вона заплющила очi i струсонула головою, немов вiдганяючи якусь примару.