- Я сказав, що не маю наміру надсаджуватисятут, аж доки натру мозолі. Я в тебепоприбирав, тож тобі годилося б піти зі мноюнагору й поприбирати в мене.

Малий відсунув альбом з марками. Піти зКарлсоном на дах...- та це ж його найпалкішамрія! Він тільки один раз був у Карлсонанагорі, в його хатці на даху. Тоді мамазчинила страшенний галас і послалапожежника зняти його вниз.

Малий міркував: адже це було так давно, вінтепер став набагато більший і може вилізтина який завгодно дах. Та чи зрозуміє йогомама, от що цікаво. Спитати він не може, бо їїж нема вдома. Та, мабуть, краще й не питати.

- Ну, то ти йдеш зі мною? - квапив йогоКарлсон. Малий ще раз усе зважив.

- А коли ти впустиш мене, як ми летітимемо? -стурбовано спитав він. [392]

Карлсона це нітрохи не лякало.

- Дурниці, не варто й згадувати,- мовив він.-На світі так багато дітей. Одним більше,одним менше...

Малий розсердився.

- Ніякі це не дурниці! Якщо я полечу вниз...

- Спокійно, тільки спокійно! - перебивКарлсон і поплескав його по голові.- Ти неполетиш униз. Я триматиму тебе так міцно, якмоя бабуся. Бо хоч ти й усього тількибрудний хлопчисько, все одно я люблю тебе. Анадто ж тепер, після осіннього прибирання.

Він ще раз поплескав Малого.

- Еге ж, дивно, але я люблю тебе, хоч ти йдурний хлопчисько. Почекай, хай-но миприлетимо на дах. Тоді я так тебе обійму, щов тебе аж обличчя посиніє, точнісінько так,як обіймає моя бабуся.

Карлсон покрутив за ґудзика на животі й міцносхопив Малого. Моторчик загув, вони вилетіликрізь вікно й піднялися в голубе небо.Порвана завіса сколихнулась на протязі,немов хотіла сказати їм: «До побачення».

У Карлсоновій хатці

Хатка, що стоїть на даху, може бути справдізатишна, особливо така, як Карлсонова. Його