Авжеж, то справді затишна хатка, і стоїтьвона дуже зручно: між димарем іпротипожежним муром, так, що її нелегко йпобачити. Хіба що хтось навмисне ходитимепо даху й загляне за димар. Але туди мало хтозаглядає. [393]
- Тут, нагорі, все якесь не таке,- сказавМалий, коли Карлсон злетів з ним на ґаночокперед хаткою.
- Еге ж, хвалити бога. Малий оглянувсянавкруги.
- Так багато дахів...
- Багато кілометрів дахів,- сказав Карлсон,-де можна ходити й жартувати донесхочу.
- І ми з тобою трошки пожартуємо, еге ж? -радісно спитав Малий.
Він згадав, як йому було цікаво минулогоразу, коли вони з Карлсоном розважалися надаху. Проте Карлсон суворо глянув на нього.
- Аби тільки не довелося прибирати, га?Спершу я висотав собі всі жили, щоб хочтрохи дати лад у твоїй кімнаті, а потім тибудеш тинятися й жартувати до вечора. Ти наце розраховуєш?
Малий взагалі ні на що не розраховував.
- Я залюбки допоможу тобі прибирати, якщотреба,- сказав він.
- Отож-бо,- заспокоївся Карлсон.
Він відчинив двері, і Малий зазирнув, якживе найкращий у світі Карлсон.
- Звичайно ж, допоможу, якщо треба...- І вразМалий замовк, витріщивши очі.- Таки треба,-по хвилі докінчив він.
У Карлсоновій хатці була тільки одна кімната.В кімнаті стояв столярний верстат, деКарлсон майстрував, їв і клав усякий мотлох.Ще була в кімнаті дерев'яна канапа, щобспати на ній, стрибати на ній і ховати в неївсякий мотлох. І два стільці, щоб сідати наних, класти всякий мотлох і підставляти їх,