коли треба було сховати якийсь мотлох дошафи. Та в шафу ніщо вже не влазило, бо вонабула повна мотлоху - не такого, як лежав на підлозі,висів на гвіздках по стінах, а зовсім іншого...дуже багато мотлоху. Ще в Карлсона бувкоминок, [394] теж повен усякого мотлоху, ізалізні ґратки, де можна варити їжу. Вгоріна полиці також було повно мотлоху. Зате настелі майже нічого не висіло, тількисвердло, та торбина горіхів, та пугач, таобценьки, та пара капців, та рубанок, таКарлсонова нічна сорочка, та ганчірка, тагачки, та маленька валізка, та торбинкасушених вишень, а більше нічого. Малий довгостояв на порозі і роззирався на всі боки.

- Що, тобі аж дух захопило? - спитав Карлсон.-О, тут є мотлоху, не те, що в тебе, тут є майжевсякий мотлох.

- Авжеж, тут багато мотлоху,- погодивсяМалий.- Але ти начебто хотів прибирати?

Карлсон кинувся на канапу і зручновмостився на ній.

- Ти мене зле зрозумів,- сказав він.- Я нехочу прибирати, це ти хочеш прибирати... післятого, як я так натомився в тебе, правда ж?

- І ти мені зовсім не допоможеш? -стурбовано спитав Малий.

Карлсон улігся на подушку й замугикав пісеньку,як людина, що тішиться .відпочинком.

- Звісно, я допоможу тобі,- сказав нарештівін.

- Ну, тоді чудово,- зрадів Малий.- А я вжебоявся, що ти...

- Звісно, допоможу,- перебив Карлсон.- Я співатимутобі, поки ти прибиратимеш, і підбадьорюватимутебе. І - гей-гей! - усе піде, як у танці.

Малий не був певний того. За своє життя вінне дуже наприбирався. Звичайно, він, якгодиться, складав свої іграшки, мамі доситьбуло тільки нагадати йому три, чотири чи п'ятьразів, тоді він ховав їх, навіть якщо вважав,що то важка й непотрібна робота. Алеприбирати в Карлсона було зовсім не те.

- З чого мені починати? - спитав він. [395]

- Дурний, звичайно, з горіхового лушпиння,-