- Так, будь ласка,- мовив Карлсон.- Але я нехочу, щоб ти через мене перепрацьовувався.Ти тільки розпали вогонь у каміні, принеситрохи води й звари каву, а питиму вже я сам.

Малий неприязно глянув на підлогу, що нітрохине стала чистіша.

- Може, ти сам упорався б із кавою, поки япозамітаю? - сказав він.

Карлсон тяжко зітхнув.

- І де беруться такі ледарі, як ти? - сказаввін.- Ти ж однаково крутишся, то невже такважко зварити трохи кави?

- Ні, звичайно, не важко,- погодився Малий.-

Мушу тільки сказати, що...

- А ти нічого не мусиш казати,- перебивКарлсон.- Не завдавай собі зайвого клопоту!Натомість спробуй стати хоч трохи в пригодітому, хто геть виснажився, дбаючи про тебе,-вичистив пилососом вуха і, я вже й забув, щоще.

Малий відклав мітлу, взяв відро й побіг поводу. Потім набрав трісок із дровітні йнабив ними камін. Та хоч як він намагавсярозпалити їх, а все дарма.

- Я не маю навички,- виправдувався Малий.-Може, ти... тільки розпалиш - і все?

- Нічого не вийде,- мовив Карлсон.- Якби ябув на ногах, то інша річ. Я б тоді показавтобі, як треба [397]

розпалювати дрова, але ж тепер я випадковолежу, то невже ти хочеш, щоб я все за теберобив?

Ні, Малий не хотів такого.

Він ще раз спробував розпалити дрова, іраптом у коминку затріщало й загуло.

- Горить! - вдоволено сказав він.

- От бачиш! Треба було лише трошки докластирук,- мовив Карлсон.- Тепер тільки насип кави,наготуй гарненько тацю, дістань кількабулочок і замітай собі далі, поки закипить.

- А ти певний, що сам зможеш напитися кави? -спитав Малий. Далебі, він теж міг бути часомущипливий.

- Еге ж, кави я вже сам нап'юся,- сказавКарлсон.- Але й ти можеш трошки скуштувати,бо я надзвичайно гостинний.

І коли Малий позамітав і позбирав усе горіхове