- Де ж твій смітник? - спитав Малий, колипроковтнув останній шматок булочки.
- Зараз я покажу тобі,- відповів Карлсон.-Бери відро й ходи.
Він вийшов на ґаночок.
- Он,- показав він униз на риштак.
- Як?.. Що ти маєш на думці? - здивувавсяМалий.
- Зійди вниз, там найкращий у світі смітник,
- Ти хочеш, щоб я висипав сміття на вулицю?- здивувався Малий.- Так не можна робити.
Карлсон потягнув до себе відро.
- Побачиш, чи можна, чи ні. Ходи,- і він з відромшвидко рушив униз дахом. [398]
Малий злякався: а що, як Карлсон не зможеспинитися, коли досягне риштака!
- Гальмуй! - гукнув він.- Гальмуй!
І Карлсон загальмував. Проте аж тоді, якбув на самому краєчку даху.
- Чого ти чекаєш? - гукнув Карлсон.- Ходи-носюди!
Малий сів на дах і почав обережно з'їжджатидо риштака.
- Найкращий у світі смітник... з висотоюспаду двадцять метрів,- сказав Карлсон івитрусив з відра сміття.
На найкращий у світі смітник полетіла цілакупа кісточок з вишень, горіхового лушпиннята клаптів паперу і впала на голову якомусьошатному добродієві, що йшов вулицею ікурив сигару.
- Ой! - крикнув Малий.- Ой-ой, дивися, сміттявпало на нього!
Карлсон здвигнув плечима.
- А хто ж його просив іти саме під моїм смітником?Та ще й під час осіннього прибирання!
Малий занепокоївся.
- Так, але ж йому попало лушпиння за комір ікісточки в чуб, а це не дуже приємно.
- Дурниці, не варто й згадувати,- сказавКарлсон.- Хай радіє, коли в нього немає в