- Лікар сказав, що в мене недокрів'я. Зперевтоми. Мені треба поїхати відпочити...конче треба.

За столом запала тиша. Кілька хвилин ніхтоне вимовив ні слова. Яка сумна новина! Мамахвора, справді лихо, думали всі. Мамі треба їхати,а це ще гірше лихо, думав Малий.

- Я хочу, щоб ви щодня були на кухні, коли яприходжу зі школи, роздягали мене й пеклибулочки,- сказав він.

- Ти думаєш тільки про себе,- суворо мовивБоссе.

Малий притулився до мами.

- Авжеж, а то я не матиму булочок,- сказаввін. Та мама не слухала його. Вонарозмовляла з татом.

- Спробуємо найняти служницю, іншої радинемає. І тато, й мама зажурилися. За столомуже не було так затишно, як завжди. Малийзбагнув: треба щось зробити, щоб стало трохивеселіше. А хто кращий за нього мастак натакі речі?

- Угадайте щось дуже приємне,- сказав він.-Угадайте, хто повернувся!

- Хто?.. Сподіваюся, не Карлсон? -стривожилась мама.- Посмій лиш сказати, щоми знову матимемо такий клопіт!

Малий докірливо глянув на неї.

- Я гадаю, що з Карлсоном весело, а неклопіт. Боссе засміявся.

- Ото настане життя! Мами не буде, зате з'явитьсяслужниця і Карлсон, що без кінця зчинятимесамі бешкети.

- Не вкорочуй мені життя, Малий,- сказаламама. [402]

- Уяви собі, що буде, як служниця побачитьКарлсона!

Тато суворо глянув на Малого.

- Нічого не буде. Служниця ані побачить,ані почує про Карлсона, обіцяй нам, Малий.

- Карлсон літає, де сам собі хоче,- сказавМалий.- Але я обіцяю нічого не говорити пронього.

- Жодній душі,- наполягав тато.- Не забувай,ми так домовилися.

- Жодній душі,- пообіцяв Малий.- Тільки,звичайно, вчительці в школі.

Але тато похитав головою.

- Ні слова вчительці! Нізащо!

- Гаразд,- сказав Малий.- Тоді я про