Малий відразу збагнув, що, мабуть, Карлсон.Але як він зможе приборкати панну Цап, Малийне уявляв.

- Я почну з того, що подратурую її,- сказавКарлсон.

- Ти хотів сказати «подратую»? - спитавМалий. Таких дурних зауважень Карлсон нелюбив.

- Якби я хотів сказати «подратую», то так ісказав би. «Дратурувати» - приблизно те саме,тільки набагато страшніше, ти хіба не чуєш,як воно звучить?

Малий вимовив його про себе й визнав, щоКарлсон каже правду. «Дратурувати» звучалокуди страшніше.

- Я думаю насамперед трошки подратуруватиїї булочками,- заявив Карлсон,- і ти менідопоможеш.

- Як? - спитав Малий.

- Біжи-но до кухні й почни розмову з хатнімцапом.

- Але ж...- почав Малий.

- Ніяких але ж,- перебив Карлсон.- Почни знею розмову, щоб вона на мить відвела очі відтаці з булочками.

Карлсон зареготав. Потім покрутив за ґудзикана животі, і моторчик загув. Карлсон звеселим сміхом вилетів у вікно.

А Малий відважно подався до кухні. Тепер,мавши за спільника найкращого у світіприборкувача хатніх цапів, він уже небоявся.

Цього разу панна Цап ще менше йому зраділа.Вона саме запарювала каву, і Малий збагнув,що панна Цап мала намір провести приємнучасинку з кавою та свіжими булочками.Очевидно, тільки дітям вадив під-обідок.

Панна Цап кисло глянула на хлопця.

- Тобі чого треба? - спитала вона, і в їїголосі було стільки ж приязні, як і в погляді.[408]

Малий міркував собі, що тепер треба бпочати розмову.

Але що ж йому говорити?

- Угадайте, що я робитиму, коли буду такийвеликий, як ви? - нарешті спитав він.

Ту мить він почув за вікном знайоме гудіння.Але самого Карлсона не було видно. Малий тількипомітив пухку ручку, що з'явилася з-за стіниі взяла з таці булочку. Малий захихотів.Панна Цап не помітила нічого.