вікном. Щоб панна Цап не звернула уваги наКарлсона, Малий почав співати на весь голос:

Крилата корівця, Немов той літак, Веселолітає, Булочки хапає, Як лежить не так!

Малий часом складав вірші разом з мамою, ісамому йому пісенька про корівцю здаласягарною. Але панні Цап вона не сподобалась.

- Не верзи дурниць! - ще раз гримнула вона.Саме тієї миті біля вікна щось легенькобрязнуло, аж Малий і панна Цап підскочили зпереляку. І тоді вони побачили, що тобрязнуло. На порожній таці з-під булочоклежало п'ять ере. Малий знов захихотів.

- О, яка чудова корівця! - вигукнув він.-Заплатила за булочки!

Панна Цап аж почервоніла з люті. [410]

- Що це за безглуздий жарт! - закричала вонай кинулась до вікна.- Це, мабуть, хтось ізквартири над нами так забавляється: крадебулочки й кидає п'ять ере!

- Над нами немає більше квартир,- сказавМалий.- Ми на останньому поверсі, далі вже тількидах.

Панна Цап зовсім знавісніла.

- Я нічого не збагну! - кричала вона.- Нічогісіньконе збагну!

- Еге ж, я вже помітив,- сказав Малий.- Але нежуріться, всі ж не можуть бути швидкі нарозум.

Лусь - і Малий дістав ляпаса.

- Я тебе навчу, як пащекувати! - крикнулапанна Цап.

- Ні, прошу вас, не вчіть,- сказав Малий.- Бомама не впізнає мене, як приїде додому.

Хлопцеві потемніло в очах, і він заплакав.Досі йому ніхто не давав ляпасів, і він їх нелюбив. Він злісно витріщився на панну Цап.

Тоді вона взяла Малого за плече івиштовхала до його кімнати.

- Сиди тут, і хай тобі буде соромно,-сказала вона.- Я замкну двері й заберу ключа,тоді ти, може, перестанеш щохвилини бігатидо кухні.

Вона глянула на годинника.

- Я прийду о третій і відчиню. А до тогочасу подумай, що кажуть, коли просятьпробачення.

І панна Цап пішла. Малий був лютий на панну