- За кожну з них чесно заплачено,- сказавКарлсон.- Ми поділимо їх справедливо: тибери сім, і я сім.

- Але ж так не вийде,- заперечив Малий.- Сімі сім буде чотирнадцять, а тут тільки десятьбулочок.

Карлсон швиденько згорнув докупи сімбулочок.

- Принаймні це мої,- заявив він.- Тепер ушколі якось по-дурному рахують. Та я черезце не повинен страждати. Я сказав, що кожнийз нас візьме по сім, і це мої.

Малий погодився. [413]

- Я однаково більше як три не подужаю з'їсти.А де ж твій шоколад?

- Унизу в хатнього цапа,- сказав Карлсон.-Зараз ми його добудемо.

Малий злякано зиркнув на нього. Він не мавбажання знов зустрічатися з панною Цап і,може, дістати ще одного ляпаса. І взагалі, яквони доберуться до коробки з какао? Вона жстоїть не на підвіконні, як булочки, а наполиці біля плити, якраз перед очима в панниЦап.

- Як же ми візьмемо ту коробку? - спитавМалий. Карлсон задоволено всміхнувся.

- Ти, дурний хлопчисько, звісно, недодумався б, як її взяти. Та, на щастя, до цієїсправи береться найкращий у світі штукар,тож будь цілком спокійний.

- Так, але...- почав Малий.

- Скажи-но мені,- перебив його Карлсон,- тиколи-небудь придивлявся до коридорнихбалконів у цьому будинку, де витрушуютьодяг і килими?

Звичайно, Малий придивлявся до них. Мамазавжди витрушувала на такому балконі хідникиз кухні, він містився якраз на півповерхавище від їхніх кухонних дверей.

- Всього за десять ступнів від дверей доквартири,- мовив Карлсон.- Навіть таканезграба, як ти, зможе вшитися туди в однумить.

Малий нічого не второпав.

- Навіщо мені вшиватися на той балкон?Карлсон зітхнув.

- Дурний хлопчисько, йому требарозжовувати кожне слово! Ну, нашорошуй вуха,слухай і метикуй!

- Добре, я слухаю,- сказав Малий.