Всього, що було треба,- молока, цукру,-Карлсон роздобув на кухні внизу.
- І за кожну краплю сповна заплачено п'ятьмаере, що лежать на столі в кухні,- сказавКарлсон.- Як хто вже чесний, то завжди будечесний, нічого не вдієш,
- А де ти набрав стільки п'ятаків? - спитавМалий.
- З гаманця, що знайшов днями на вулиці,- відповівКарлсон.- Повний п'ятаків і ще всяких іншихгрошей.
- То ж якийсь бідолаха загубив гаманця! -сказав Малий.- І, мабуть, журиться.
- Авжеж,- сказав Карлсон.- Коли вже хтошофер таксі, то хай пильнує своїх речей!
- А звідки ти знаєш, що то був шофер таксі? -здивувався Малий.
- Знаю, бо бачив, як він упустив гаманця,- відповівКарлсон.- А що він шофер таксі, то видно булопо значкові на шапці. Я ж не дурний.
Малий докірливо глянув на Карлсона. Так зчужими речами не роблять, він повинен сказатице Карлсонові. Але ж не обов'язково тепер...хай колись іншим разом! Тепер він хотів тількисидіти на ґаночку, грітися на сонці, їстибулочки, пити шоколад і слухати Карлсона.
Карлсон швидко вм'яв усі сім булочок.Малий не був такий спритний. Він доїдав тількидругу, а третя ще лежала біля нього на ґаночку.
- О, як мені добре! - тішився він.
Карлсон нахиливсь і пильно глянув йому увічі.
- Ні, не може бути. Тобі, певне, недобре. Вінприклав Малому руку до чола. [416]
- Я так і думав. Типова булочкова гарячка.Малий здивувався.
- А що таке... булочкова гарячка?
- Нею хворіють, коли з'їдять забагатобулочок.
- Тоді в тебе ще більша булочкова гарячка,-сказав Малий.
- Дарма ти так думаєш,- мовив Карлсон.- Я вже