Малий зовсім не почувався хворим інамагавсь пояснити це Карлсонові. ТаКарлсон присилував його лягти на ґаночок істав ревно бризкати йому шоколадом вобличчя.
- Мабуть, ти вже не зомлієш,- сказав він.Потім схопив останню булочку Малого.- Більшеані булочки, а то помреш! І уяви собі, якещастя для бідної булочки, що я тут є. Бо вонаб лежала на ґаночку зовсім самітна,- додаввін і швидко з'їв булочку.
- Тепер вона вже не самітна,- сказав Малий.Карлсон задоволено погладив себе по животі.
- Ні, тепер вона разом з іншими сімома, і їйтам добре!
Малому також було добре. Він лежав собі наґаночку й- думав, що бути хворому набулочкову гарячку просто чудово. Він уженаївся і залюбки віддав Карлсонові булочку.
Аж ось Малий глянув на годинника. Було кількахвилин до третьої. Він засміявся.
- Скоро прийде панна Цап і відімкне менідвері. О, як би я хотів побачити її, коли воназайде до моєї кімнати, а мене там нема!
Карлсон приязно поплескав його по плечу.
- Звертайся з своїми дріб'язковимибажаннями до Карлсона, і він усе тобі влаштує.Скоч-но лишень [417] та принеси мого бінокля:він висить на чотирнадцятому гвіздку, колирахувати від канапи, під самою стелею* Вилізешна верстат. ;
Малий захихотів.
- Добре, але ж у мене булочкова гарячка. Хібане треба більше лежати?
Карлсон похитав головою.
- Лежати й хихотіти... І ти думаєш, це поможепроти гарячки? Навпаки, що більше тигасатимеш вулицями й дахами, то швидшевидужаєш, можеш прочитати це в кожній лікарськійкнижці.
І хоч Малий залюбки хворів би далі набулочкову гарячку, він слухняно заскочив дохати, виліз на столярний верстат і зняв бінокля,що висів на чотирнадцятому гвіздку, колирахувати від канапи. На тому самому гвіздку