Та він не мав часу довше роздивлятися накартину, бо ось-ось доходила третя година,тож треба було поспішати.
Карлсон уже завів моторчика, і тільки-ноМалий вийшов з біноклем, він миттю схопивйого, перелетів через вулицю і сів на дахякраз навпроти їхнього будинку.
Тоді Малий усе збагнув.
- Ой, як звідси гарно дивитися, коли маєш бінокляі хочеш заглянути до моєї кімнати!
- Еге ж, і бінокля маємо, і заглянути хочемо,-сказав Карлсон і приклав бінокля до очей.
Потім він дав бінокля й Малому. І тойпобачив свою кімнату так чітко, ніби сидів уній. Он його ліжко, он [418]
Бімбо спить у кошику, он стіл з підручниками,а он годинник на стіні. Він саме вибив третю.Але панни Цап не видно.
__ Спокійно, тільки спокійно,- сказавКарлсон.- Вона вже йде, бо мені мурашки забігалипо спині, та й димар двигтить.
Він відняв у Малого бінокля і приклав собідо очей.
- А що я казав! Ось відчиняються двері, осьвона заходить, така мила, ласкава, якватажок людоїдів.
Малий зайшовся сміхом.
- Так, так, ось вона витріщає очі. Де Малий?А що, як він упав з вікна?
Панна Цап, мабуть, так і подумала, бо підійшладо вікна, зовсім перелякана. Малому аж сталоїї шкода. Вона перехилилася через підвіконняі глянула на вулицю, ніби сподіваласяпобачити там хлопця.
- Ні, там його немає,- мовив Карлсон.- Дивно,га? Панна Цап, мабуть, заспокоїлася. Вона відійшлавід вікна.
- Тепер починає шукати,- вів далі Карлсон.-Шукає на ліжку... і за столом... і під ліжком,