- Тюфтельки,- сказав він.- Як я люблю смачнітюфтельки!

Малому стало трохи ніяково. Власне, натакі слова годилося б сказати одне: «Якщохочеш, залишся й пообідай у мене».

Проте Малий не зважувався отак простовзяти й привести з собою Карлсона до столу,нікого не попередивши. От Крістер абоГунілла - то інша річ. З ними Малий мігприбігти останньої миті, тоді, коли всі вжесиділи за столом, і сказати:

- Мамуню, Крістер і Гунілла теж хочутьгорохової юшки й млинців.

Але привести на обід зовсім незнайомоготовстого чоловічка, який до того ж поламавпарову машину й наробив плям на книжковійполиці, так просто не можна. [277]

Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любитьсмачні тюфтельки. Отже, треба конче дістатиїх, а то він образиться й не захоче більшеприлітати до Малого. О, скільки теперзалежало від маминих тюфтельок!

- Почекай хвильку,- мовив Малий,- я побіжудо кухні по тюфтельки.

Карлсон задоволено кивнув головою.

- Чудово! - вигукнув він.- Чудово! Тількимерщій біжи! Адже картинами не наїсися.

Малий помчав до кухні. Там біля плитистояла мама в картатому фартусі і смажиласмачні-пресмачні тюфтельки в підливі.

Мама підтрушувала над полум'ям великусковороду, а в ній було повно-повнісінькочудових підсмажених кульок із м'яса.

- Це ти, Малий? - сказала вона.- Скоро будемообідати!

- Мамо, можна мені взяти в тарілку кількатюфтельок і понести до своєї кімнати? -попросив Малий як-найніжнішим голосом.

- Зараз, синку, ми сядемо до столу,-відповіла мама.

- Я знаю, але все одно дайте... Після обіду явам поясню, навіщо вони мені.

- Ну добре, візьми.

І мама поклала на тарілочку шістьтюфтельок.

О, як вони смачно пахли! І які були гарні,рум'яні - саме такі, як і треба.