Малий обережно взяв тарілочку обомаруками, поспішився до своєї кімнати йвигукнув, відчиняючи двері:

- Ось я, Карлсоне!

Та Карлсон кудись зник. Малий стояв зтюфтельками і не знав, що йому робити.Карлсона ніде не було видно. Малий був страхякий розчарований, все відразу стало йомутаке нудне. [78]

- Він полетів,- сказав Малий сам до себе.-Полетів...

Аж нараз...

- Пік! - почулося звідкись.- Пік!

Малий оглянувся довкола. На його ліжкумайже в ногах щось невеличке ворушилося підковдрою і пищало:

- Пік! Пік!

За мить з-під ковдри визирнуло лукавеКарлсонове обличчя.

- Ха-ха-ха! - засміявся він.- Ти сказав: «Вінполетів»! «Він полетів»,- ха-ха-ха! А я зовсімне полетів.

Я просто сховався.

Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттюкрутнув ґудзика на животі. Моторчик загув, іКарлсон плавно залетів з ліжка просто дотарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку,піднявся під стелю і вдоволено закружлявнавколо лампи. [279]

- Смачні,- сказав він.- Страх які смачні!Навіті важко повірити, що їх смажив ненайкращий у світі кухар. Але це правда,нічого не скажеш,- додав Карлсоц Він зновушугнув униз до тарілочки й схопив ще однутюфтельку.

Тієї миті з кухні почувся мамин голос:

- Малий, зараз будемо обідати, швиденькомий ру. ки й ходи!

- Мені треба йти,- сказав Малий Карлсоновій поставив тарілочку додолу.- Та я скороповернусь. Обіцяй, що ти почекаєш на мене.

- Добре, але що я робитиму, поки тебе небуде? - спитав Карлсон. Він шугнув униз іприземлився біля Малого.- Мені ж требаякоїсь розваги. В тебе немає ще одноїпарової машини?

- Ні,- відповів Малий,- машини немає, але тиможеш погратися моїми кубиками.

- Давай їх сюди! - звелів Карлсон.

Малий дістав із шафки, де він тримав своїіграшки, будівельну коробку. То була