- Ось маєш,- мовив він.- 3 цього можназробити й машину, й кран, і все, що хочеш...
- Невже найкращий у світі будівельник незнає, що можна з цього спорудити, а що ні? -перебив його Карлсон.
Він запхнув до рота ще одну тюфтельку ізаходився біля коробки з кубиками.
- Побачимо, побачимо,- сказав він і висипавусі кубики з коробки на підлогу.
Малому треба було вже йти, хоч він залюбкилишився б подивитися на роботу найкращого всвіті будівельника.
У дверях Малий ще раз оглянувся наКарлсона й [280] добачив, що той сидить напідлозі біля купи деталей і задоволеномугикає собі під ніс:
Гей, який я спритний!
Гей, який розумний!
І якраз, якраз до міри затовстий!
З останніми словами пісеньки вінпроковтнув четверту тюфтельку.
Коли Малий зайшов до вітальні, мама, тато,Боссе й Бетан уже сиділи біля столу. Малийшвиденько вмостився на своє місце й пов'язавсерветку.
- Пообіцяйте мені щось, мамо. І ви теж, тату,-попросив він.
- Що ж я маю тобі пообіцяти? - спитала мама.
- Спочатку пообіцяйте,- наполягав Малий.
Тато не хотів на таке пристати й відразусказав:
- А як ти знов захочеш, щоб я пообіцяв тобікупити собаку?
- Ні, не собаку,- відповів Малий.- Хоч собакуви мені теж можете пообіцяти. Ні, це зовсімінше і зовсім не страшне. Обіцяйте, що випообіцяєте!
- Ну, гаразд, обіцяємо,- погодилась мама.
- Ага, отже, ви пообіцяли не лаяти Карлсона,що живе на даху, за парову машину! - радісносказав Малий.
- Цікаво,- поглузувала Бетан,- як би вонимогли полаяти Карлсона за парову машину,коли вони ніколи його не побачать?
- Ні, побачать! - переможно заявив Малий.-